Під тиском внутрішніх та зовнішніх чинників впродовждругої половини 1980-х рр. в УРСР суттєво активізувалася діяльність опозиційних сил. Каталізатором поширення опозиційних настроїв у суспільстві стала ініційована у роки бюрократичної «перебудови» гласність. Вона фактично означала часткове скасування заборони на отримання населенням певної інформації, яка суперечила пропагандистським штампам. Завдяки гласності стали відомі про наслідки Чорнобильської катастрофи, причому українська громадськість відчула небезпеку від того, що політичні, економічні та екологічні рішення, що зачіпали її інтереси, ухвалювалися за межами республіки. Покращити становище УРСР в умовах різкого погіршення економічної ситуації пропонувалося за рахунок проголошення незалежної Української держави, яка мала стати засобом захисту інтересів населення республіки. В УРСР другої половини 1980-х рр. можна виділити кілька напрямів діяльності опозиційних сил. Один з них був представлений націонал-комуністами, зацікавленими у посиленні свого впливу в умовах поступового розвалу СРСР. Вони, як правило, негативно ставилися до дій представників національних рухів і виступали в опозиції до загальносоюзного уряду. До опозиціонерів належать також представники національно-демократичних сил, метою яких стало відновлення Української державності. Впливовою опозиційною силою в Україні поступово став Народний рух України за перебудову. Серед національних рухів також можна відзначити рух кримськотатарського народу за повернення на історичну батьківщину, на перешкоді якому впродовж тривалого часу стояв радянський уряд.
