У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.
Битва на Каталаунских полях, состоявшееся после 15 июня 451 года сражение в Галлии, в котором войска Западной Римской империи под началом полководца Аэция в союзе с армией Тулузского королевства вестготов временно остановили нашествие коалиции племён гуннов и германцев под началом Аттилы на Галлию, но через год Аттила уже пошёл на Рим. Сражение стало крупнейшим и одним из последних в истории Западной Римской империи перед её распадом, хотя исход битвы был неясен, Аттила был вынужден удалиться из Галлии.
Надеюсь
