No 3 Микола Міхновський. Самостійна Україна (Програма Революційної української партії). Львів, 1900 р. (витяг): «...нині весь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». ...(Наша) мета — повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії...».
No 4 Нарис програми Революційної української партії (запропонував київський комітет — Вільна Громада РУП для 2-го партійного з’їзду), 1903 р. (витяг):
«Позаяк самодержавний уряд, що панує в Росії, є в самій істоті ворогом пролетаріату і стоїть на перешкоді вільному розвою суспільних сил всіх народів Росії, Революційна українська партія ставить своєю найближчою задачею цілковите знищення царату в спілці з революційними партіями всіх народів російської держави; заміну його федеративною республікою з поділом держави відповідно історичній і національній різниці земель з повною автономією кожної області... автономія безперечно являється етапним пунктом шляху до самостійної України».
No 5 Зі спогадів Д. Дорошенка про перехід Революційної української партії на засади соціал-демократизму, 1903 р.:
«Мушу по щирості признатися, що соціал-демократична доктрина була й мені не дуже до смаку, і гасло самостійної України було мені дороге, причарувавши від самого свого проголошення, коли я прочитав брошуру під цією назвою; мені було жаль, що керівники партії ...його зрікаються, міняючи його на доволі таки прозаїчне гасло автономії».
No 6 Програма Української народної партії, 1902 р. (опублікована у Чернівцях 1906 р.) (витяг):
«Українська народна партія є партія робітничої маси українського народу; є партія українського міського і сільського пролетаріату».
«Українська народна партія визнає соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно ...знищити сучасний устрій, збудований на насильстві, примусі, нерівності і пануванні. Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробництва, фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати українцям-робітникам, а землі (рілля) — українцям-хліборобам».
«Ми визнаємо тільки добровільні федерації народів; це значить добровільні федерації уже свободних народів. Росія, Австрія і Германія і інші, де рядом з пануючими живуть десятки поневолених націй, мусять поперед розпастись; федерації, потім коли і зложаться, то зовсім не в межах сучасних держав, а в залежності від інтересів кожної нації».

«Самостійна Україна буде республікою вільних людей, свободних від гніту і експлуатації...»
No 7 Із Десяти заповідей Української народної партії:
«1. Одна, єдина, нероздільна від Карпатів аж до Кавказу, самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей — отсе національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал».
No 8 Програма Української демократично-радикальної партії, грудень 1905 р. (витяг):
«Росія — держава така велика, так багато живе в ній усяких народів, не однакових і побутом, і культурними та економічними прикметами... Через те децентралізація мусить бути доведена до того, щоб кожна народність ...мала автономію з правом місцевого ...законодавства... Мова (після децентралізації) в урядових, освітніх та інших інституціях уживається вкраїнська. Інші народності, що живуть на території України, мають рівне з українцями право задовольняти свої національні, культурні й економічні потреби і ...вживати своєї рідної мови».
No 9 Хто такі соціалісти-революціонери і чого вони домагаються, не раніше 1907 р. (витяг):
«Тільки тоді робочий народ не буде бідувати і голодувати, коли вся земля, всі фабрики, заводи, шахти, залізниці і інше знаряддя стануть власністю народу. Кожен буде тоді і робітником, і хазяїном. Такий порядок, при якому земля, заводи і інше знаряддя будуть належати всьому народові, зветься соціалізмом, а люди, котрі його добиваються, — соціалістами».
«Кожен соціаліст є той же борець за волю народу. А такий чоловік, що бореться за волю народу, зветься революціонером».
«Українська партія соціалістів-революціонерів вказує народові на засоби боротьби за соціалізм... Ці засоби такі: Треба добитись повного народного самоврядування..., щоб уряд вибирався народом і давав народу звіт в усіх своїх вчинках... Такий порядок зветься демократичною (народною) республікою».

1. б)

2. а)

3. в)

4. б)

5. Коран- священная книга мусульман

Паломничество- путешествие верующих с целью поклонения ( Хадж)

Шариат-комплекс принципов и правил "истинный путь"

Калым- выкуп, вносимый женихом родителям невесты у некоторых народностей.

Медина-имя, которое берет свое начало в странах Востока, в переводе с арабского, означает «культура», «город»

Хиджра-переселение мусульманской общины под руководством пророка Мухаммеда из Мекки в Медину

6. Коран

мусульманин

бедуин

ислам

пророк

минарет

халиф

мечеть

арабески

7.

Иран

Египет

8. в)

9. а) б) в) г) ( у тебя на месте б, стоит в , возможно а, в б г)

10. в)

11. 2, 4, 5, 7 ( насчет этого задания я не до конца уверена)

Французский революционер Жорж Жак Дантон

Жорж Жак Данто́н (фр. Georges Jacques Danton; 26 октября 1759 года, Арси-сюр-Об, ныне в департаменте Об, — 5 апреля 1794 года, Париж) — французский революционер, видный политический деятель и трибун, один из отцов-основателей Первой французской республики, сопредседатель клуба кордельеров, министр юстиции времён Французской революции, первый председатель Комитета общественного Казнен во время «революционного террора».

Уже с 1789 года Дантон деятельно проводил крайние революционные и республиканские идеи в разных собраниях и клубах, играл видную роль в событиях 14 июля и 5-6 октября и в основании клуба кордельеров. Всюду и всегда Дантон был против двора, министерства, Национального собрания; 17 июля 1791 года он призывал народ на Марсовом поле подписывать петицию о низложении короля. После подавления этого движения Дантон недель на шесть скрылся в Англию и вернулся только к выборам в Законодательное собрание. В депутаты он не попал, но стал в Париже подготавливать низложение короля, то в качестве администратора департамента, то в звании товарища прокурора Парижской коммуны, то в клубах, то среди отрядов народного войска — федератов Марселя и Бретани или Enfants-Rouges из Сент-Антуанского предместья. А также он участвовал в сборе добровольцев.

Внешняя политика Дантона Править

После победы при Жемапе Дантон был послан Конвентом в Бельгию для организации завоёванной области. Позднее, ввиду раздражения, которое политика вмешательства вызывала в соседних государствах, Дантон настоял в конвенте на решении не вмешиваться во внутренние дела других наций (13 апреля 1793), не предпринимать ни наступательных войн, ни завоеваний (15 июня 1793). Целью дальнейших дипломатических сношений и военных вооружений он ставил мир и признание республики другими державами. Дантон содействовал замене парламентского правления Жиронды временной революционной диктатурой комитета общественного и стал вести борьбу с противниками революции внутри и вне Франции посредством революционных трибуналов и колоссальных наборов. Период времени с апреля 1793 по сентябрь 1793 — эпоха наибольшего влияния Дантона. Во внешних сношениях он наметил целую систему политики для своих преемников: в Англии поддерживать все оппозиционные элементы против Питта, добиться нейтралитета мелких держав — Дании, Швеции и т. д., попытаться отделить Пруссию и Баварию от коалиции, силой укротить Сардинию и Испанию, бороться непримиримо против Австрии, создавая ей затруднения на Востоке агитацией в Польше и Турции.

Со времени учреждения второго Комитета Общественного начинается переход власти, с одной стороны, к эбертистам, с другой — к Робеспьеру. Дантон слабо противодействовал этому, часто отсутствовал в Париже, слишком рассчитывая на свою популярность. Он не одобрял продолжения казней, за что стал получать обвинения в излишней снисходительности. Незадолго до своего ареста Дантон будто бы ответил друзьям, предлагавшим ему бежать из Франции: «Возможно ли унести родину на подошвах своих сапог?»

После падения эбертистов, когда влияние Робеспьера достигло апогея, 31 марта 1794 года, Дантон и его друзья были арестованы по постановлению соединённых комитетов общественного и общей безопасности; эта мера была одобрена конвентом по докладу Сен-Жюста, составленному согласно наброскам Робеспьера. Процесс с самого начала вёлся с нарушением всех формальностей; новым постановлением конвента по предложению Сен-Жюста обвиняемые были прямо поставлены вне закона. Дантонисты (Камилль Демулен, Эро де Сешель, Фабр д'Эглантин и др.) обвинялись в заговоре с целью низвергнуть национальное представительство и республику, были осуждены и погибли на гильотине. По дороге к эшафоту Дантон подбадривал себя словами: «Вперёд, Дантон, ты не должен знать слабости!» А проезжая мимо дома, где жил Робеспьер, Дантон выкрикнул пророческие слова: «Максимилиан, я жду тебя, ты последуешь за мной!»

Свидетельство палача Шарля Анри Сансона: «Сначала на эшафот взошёл Эро де Сешель, а с ним и Дантон, не ожидая, чтобы его позвали уже схватили Эро и надели ему на голову мешок, когда Дантон подошёл, чтобы обнять его, так как Эро уже не смог проститься с ним. Тогда Дантон воскликнул: „Глупцы! Разве вы помешаете головам поцеловаться в мешке?..“ Ещё нож гильотины не был очищен, как Дантон уже приблизился; я удержал его, приглашая отвернуться, пока уберут труп, но он лишь презрительно плечами: „Немного больше или меньше крови на твоей машине, что за важность; не забудь только показать мою голову народу; такие головы не всякий день удается видеть“. Это были его последние слова».