Нехватка современной военной техники, ограниченность огнестрельных припасов, дефекты в организации артиллерии и пехоты привели Российскую империю к неизбежному заключению мира с Германией. Подумайте и напишите аргумент, которым можно подтвердить данную точку зрения, и аргумент, которым можно её опровергнуть.

Наполеон I Бонапарт - французский полководец и государственный деятель. Император Франции (1804-1814 и в марте - июне 1815). В 1799 году совершил государственный переворот и стал первым консулом; в 1804 году был провозглашен императором. Значительно расширил территорию империи, поставил в зависимость от Франции большинство стран Западной и Центральной Европы. В 1814 году отрекся от престола. Вновь занял престол в 1815 году. После поражения при Ватерлоо (июнь 1815) был сослан на остров Святой Елены. Наполеон Буонапарте (Бонапарт) родился 15 августа 1769 года в Аяччо, в семье адвоката Карло Буонапарте, происходившего из мелкопоместного корсиканского дворянства, и Летиции Рамолино, принадлежавшей к старинному патрицианскому роду. Карло Буонапарте, у которого из двенадцати детей выжило восемь, в награду за лояльность к Франции получил возможность отдать старших сыновей, Жозефа и Наполеона, в 1779 году в колледж. Наполеон через два месяца перешел в военную школу в Бриене. В 1784 году, получив звание кадета, он продолжил обучение в военной школе в Париже. Через год Наполеон был произведен в лейтенанты артиллерии и отправлен в престижный полк ла Фер. Бонапарт служил в Валансе и Оксонне. Его работо была феноменальной: на сон ему требовалось не более 4-5 часов в сутки. Он много читал, продолжал заниматься самообразованием. Во время Великой французской революции (1789-1794) Наполеон встал на сторону жирондистов.

Объяснение:

З 1757 по 1947 велика частина Південної Азії, на якій розташовані сучасні Індія, Пакистан, Бангладеш, М'янма, Шрі-Ланка, Непал і Бутан, перебувала в колоніальній залежності від Британської Імперії. Від часу здобуття незалежності цими державами їх існування до незалежності визначають узагальнювальним терміном «Британська Індія», хоча до незалежності цей термін відносився тільки до тих регіонів, які перебували під безпосереднім управлінням британської адміністрації спочатку в форті Вільям, а потім — в Калькутті і Делі.

Підсумком повстання сипаїв 1857–1859 років стала ліквідація Британської Ост-Індської компанії і перехід влади безпосередньо до корони. Стару систему в англомовних джерелах прийнято іменувати «Британський Радж» . Ця система використовувала традиційну феодальну організацію Індії, проте верховним сюзереном правителів окремих індійських регіонів була британська корона. Така організація була остаточно закріплена в 1876 році коронацією британської королеви Вікторії як Імператриці Індії.

Частина території Індії, що перебувала під безпосереднім управлінням корони (через генерал-губернатора Індії), іменувалася власне Британською Індією. Але основну масу території представляли «тубільні держави» , або «тубільні князівства».

Загальна кількість окремих індійських князівств доходила до кількох сотень. Британська влада в них була представлена резидентами, проте власні резиденти налічувалися на 1947 рік тільки в 4 князівствах. Решта всіх князівств об'єднувалася навколо різних регіональних підрозділів (агентств, резиденцій).

У цілому, система налічувала три основні рівні — імперський уряд в Лондоні, центральний уряд в Калькутті і регіональні управління. Главою Індії на місці був генерал-губернатор, якого часто називали віце-королем. Стрижнем британського правління була Індійська Цивільна Служба.

Під час обох світових воєн Індія підтримала Британію, проте зростаючий опір місцевого населення і значне ослаблення метрополії привели англійське правління до краху. Імперія виявилася неспроможною зупинити кампанію громадянської непокори, запущену в 1942 році Махатмою Ганді під гаслом «Вільна Індія».