Причины ликвидации безграмотности в 19в (под цифрами)

Відповідь:

Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.

Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.

Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.

Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.

Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.

Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.

Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.

У період  неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.

На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.

Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.

Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.

Пояснення:

В начале XX в. основная масса населения края не умела читать и писать. Поэтому сразу же после революции стали открываться школы и курсы для обучения взрослых. В ноябре 1917 г. Аулие-Атински» городской Совет рабочих и солдатских депутатов, рассмотрев вопрос об организации школы грамотности, решил выделить на эти цели необходимые финансовые средства1. В начале 1918 г. школы для неграмотных открылись в Верном, Семипалатинске, Акмолинске и других местах, где имелись соответствующие материальные условия и культурные силы. В1920 г. при местных отделах народного образования были созда­ны чрезвычайные комиссии по ликвидации безграмотности, которые занимались организацией учета неграмотных, подготовкой педагоги­ческих кадров, организацией курсов и школ, изданием учебных посо­бий. Позже эту работу проводили местные отделения Всесоюзного общества «Долой неграмотность». Повсеместно проводились «од­нодневки», «трехдневки», «месячники», читались лекции, проводи­лись беседы. В преодолении тяжелого наследия наибольшую актив­ность проявила молодежь. По ее инициативе в 1928 г куль­турный поход», ставший впоследствии действенной формой борьбы с неграмотностью. Ликвидация неграмотности проходила в нелегких условиях: недо­ставало средств, не хватало учителей, учебников, пособий, письмен­ных принадлежностей. Дело осложнялось также непродуманными алфавитными реформами. В конце 20-х гг. казахская письменность была переведена с арабской графики на латинскую, через десять лет — с латинской на современную кириллицу. Таким образом, один и тот же человек трижды обучался начальной грамоте. Во второй половине 30-х гг. появились районы, колхозы и совхозы сплошной грамотности. В 1939 г. уровень грамотности населения Казахстана достиг 83,6%2. Полностью искоренить азбучную негра­мотность помешала Великая Отечественная война. После войны эта работа возобновилась и приняла широкий раз­мах в 50-е годы в связи с прибытием из КНР десятков тысяч репатри­антов-казахов. В1959 г. 12 тыс. учителей республики, используя опыт 20—30-х гг., участвовали в мероприятиях по ликбезу3. Окончательно ликвидация неграмотности завершилась к концу 60-х гг. В 1970 г. в составе населения Казахстана доля неграмотных составила всего 0,3% против 3,1% в 1959 г4. После революции в Казахстане сложилась качественно новая,1 система народного образования, главные принципы которой были определены Положением ВЦИК от 16 октября 1918 г. «Об единой трудовой школе» и постановлением Наркомпроса РСФСР от 31 ок­тября 1918 г. «О школах национальных меньшинств». Огромную тягу к знаниям проявляли сами народные массы. С большой заинтересо­ванностью они участвовали в сооружении школ, интернатов, обеспе­чении учащихся школьным оборудованием, учебно-письменными принадлежностями, в социально-бытовом обустройстве учительской интеллигенции. Подвижность казахского кочевого населения требовала творчес­кого подхода к организации школьного дела. Появились школы с общежитиями, заметно выросло число начальных школ. К началу первой пятилетки в республике функционировало 3747 начальных школ против 1953 в 1914/15 учебном г. В них обучалось более 90% всех школьников республики5.

Источник: https://e-history.kz/ru/contents/view/330
© e-history.kz