XVIII век – период качественного скачка в истории России. В ее экономике, государственном строе, в организации армии, в культуре были осуществлены огромные преобразования. Коренным образом изменилось место России на международной арене. Важной гранью между средневековой Московской Русью и Российской империей является время Петра I.
Внешняя политика России в первой четверти XVIII века. Основные направления и особенности внешней политики. Основной внешнеполитической задачей, стоящей перед Россией в первой четверти ХVIII в., была борьба за выход к морям: Черному, Азовскому, Балтийскому. В постановке этих задач Россия продолжала внешнюю политику предшествующего периода, но добивалась их решения более совершенными военными и дипломатическими средствами, с небывалой настойчивостью и энергией. С главными своими врагами (Турцией и Швецией) Петр I воевал не как его предшественники, теперь это были войны коалиционные, союзные.
Азовские походы. Качало царствования Петра I (1682-1725) было всецело посвящено черноморской проблеме, поэтому первым крупным шагом его внешней политики стала организация похода к берегам Азовского и Черного морей. Черное море в то время являлось внутренним морем Турции, которая, по образному выражению одного дипломата, берегла его «как чистую и непорочную девицу, к которой никто прикоснуться не смеет». Таким образом, одной из важнейших задач русской внешней политики на рубеже XVII-XVIII вв. была борьба за южные земли, против трок и крымских татар, постоянно нападавших на русские города и села юга страны, подвергая их грабежам, уводя население в плен.
В 1695 г. начался первый Азовский поход, целью которого было взятие турецкой крепости Азов, запиравшего выход к Азовскому морю. Однако после двух неудачных штурмов решили осаду крепости прекратить. Основная часть русских войск отошла вглубь России.
Главные причины неудачи похода 1695 г. заключались в следующем: отсутствие флота у России, вследствие чего невозможна была блокада Азова с моря, откуда турки получали подкрепление и припасы; отсутствие единоначалия в армии и взаимной поддержки в штурмующих частях; нехватка артиллерии, слабая обученность войск, особенно стрельцов; малочисленность конницы для борьбы со степными татарами.
Афіни і Спарта – це два антиподи, які часто протиставляються один одному в літературі і мистецтві. Однак при уважному вивченні можна знайти і безліч схожих рис між ними. Ретельний аналіз даних державних утворень минулого до нам краще зрозуміти, яка форма існування є більш стійкою і життєздатною.
Афіни – це столиця Стародавньої Греції та місто-держава, яка почала існування в 15 столітті до нашої ери. Саме звідси почала свою історію сучасна європейська культура. Афіни неодноразово переходили зі складу одних імперій і держав до складу інших, найбільш драматичним стало захоплення цієї території Османської імперією, що сталося в 1458 році.
На цей час Афіни є столицею Греції, яка входить до Європейського Союзу.
Спарта – це держава, яка існувала в стародавні часи на території сучасної Греції. Офіційна назва даного утворення – Лакедемон. У часи заснування сама наявність такої протодержави була достатньо прогресивним, оскільки вона володіла розвиненою системою управління і власною ідеологією. Але через відсутність реформ і зупинки в розвитку, територія не змогла втриматися на європейській арені і була поглинена більш сильними сусідами.
Таким чином, між найдавнішими державними утвореннями є багато спільного. Як Спарта, так і Афіни являли собою міста, що володіють власною системою управління. Вони вступали в союзи зі своїми сусідами, брали участь у військових походах. У них сформувалися власні принципи існування, які поділялися населенням. Як Спарта, так і Афіни увійшли до складу Римської імперії в 146 році до Нової ери, однак зберегли право на самоврядування.
Проте, внутрішній уклад даних державних утворень був абсолютно різним. Афіни – це зразок демократії, де всі рішення проходили схвалення народних зборів. У Спарті влада належала двом царям, які діяли одноосібно. В Афінах люди володіли особистою свободою: як демос (народ), так і аристократи. Рабів було мало, і в основному вони походили з числа народів, які зазнали поразки у війнах. У Спарті всі люди ділилися на рабів (ілотів) і воїнів, що володіли свободою.
Афіни подарували світу такі досягнення, як:
Олімпійські ігри;
філософія;
риторика;
поезія.
У Спарті відбувалася штучна відмова від даних «надмірностей», змагання на потіху публіці були заборонені. Формально не існувало приватної власності, все належало громаді. Варто зауважити, що загальновідомий принцип скидання слабких немовлят зі скелі існував не тільки в Спарті, а й в Афінах. Час був такий: від нежиттєздатного потомства позбувалися відразу.
Різниця між Афінами від Спартою полягає в наступному:
Суспільний лад. У Спарті все населення ділилося на 2 нерівні категорії – ілотів (рабів) і дорійців (вільних громадян). В Афінах були аристократи і демос (вільні люди), а також раби, яких було небагато;
Форма правління. В Афінах була давня демократія, в той час, як у Спарті – класична аристократія;
Економіка. В Афінах були розвинені такі форми господарства, як садівництво і тваринництво, землеробство, торгівля, реміснича справа;
Культурний розвиток. В Афінах заохочувався будь-який прояв свободи особистості: філософія, поезія, риторика. У Спарті диктувався повна відмова від всього «зайвого», розкішшю вважалося все, що виходить за рамки природних потреб.
