1.Яка риса була притаманна соціальному розвитку в 70—80 рр.? A. суттєве зниження темпів зростання зарплати
Б. досягнення рівня добробуту економічно розвинутих країн
В. черги за всім необхідним, можливість придбати товари переважно "по блату"
Г. відсутність державного пенсійного забезпечення жителів села

1. Автохтони — корінні жителі певної місцевості.

2. За інформацією давніх авторів, уже в V ст. на території сучасної України жили дві великі слов’янські спільноти — анти й склавини.

3. Найсильнішими зі слов’янських племен середини І тис. н. е. давні автори називають антів.  

4. Анти славилися як вправні воїни, які воювали з готами, Візантією ат аварами.

5. Склавини вели осілий б життя, займалися землеробством, селилися невеликими (сім-десять родин) селищами.

6. Готський історик Йордан розповідав, що 375 р. анти зазнали нападу короля остґотів Вінітара.

7. Мужні анти перемогли нападника, однак невдовзі Вінітар знищив вождя антів Божа разом із 70 старійшинами.

8. Слов'яни — найбільша (300-350 млн осіб) в Європі спільнота споріднених народів, що населяє значні території Центральної, Східної, Південної Європи. Слов'яни розмовляють схожими мовами, однак за територією розселення виділяють три гілки слов'янства: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, хорвати, словенці, боснійці, болгари, македонці, чорногорці).

9. Слов’яни під назвою венедів згадуються у працях римських авторів             І ст.н.е. Плінія Старшого і Тацита.

10. Датою заснування слов’ян прийнято вважати 482 р., коли, за легендою про заснування Києва, місто було закладене полянським князем Києм.

Зайві слова

Ромул, Полісся, 620, Цезар, Ашока

Объяснение:

Великая греческая колонизация — масштабное расселение древних греков по берегам Средиземного и Чёрного морей на протяжении трёх веков с середины VIII века до н. э.

Дорийцы и ионийцы распространяются по северному побережью Средиземного моря, далее они оказываются и в Чёрном море.

Однако греки не занимались открытием новых земель, а следовали уже проторенными путями финикийцев, вытесняя предшественников. Кроме того, они не исследовали новые земли вглубь, ограничивая своё присутствие побережьями.

Существовавшее в крито-микенский период политическое единство Греции не было восстановлено. Множество полисов, контролирующих свои территории, имело самые разнообразные управления: тирания, олигархия, тимократия и демократия.

Колонии выводились прежде всего из-за нехватки земли в полисах континентальной Греции. В свою очередь, это было связано как с растущим населением полиса, так и с существованием законов, запрещавших дробление земельной собственности между несколькими наследниками.

Божественная санкция требовалась для любого серьёзного государственного предприятия, но она была особенно необходима при основании нового поселения. Жители полисов, решившие основать колонию, как правило, обращались к дельфийскому оракулу, жрецы которого традиционно указывали место основания будущей колонии, либо давали иные (порой — двусмысленные) указания. Таким образом, возможно, что управление направлением колонизации (но не самой колонизацией) имело централизованный характер. В то же время, изменение направления колонизации могло быть связано и с враждой между двумя коалициями полисов в ходе Лелантской войны: Халкида и Коринф, вытеснив своих противников с арены колонизации в Сицилии формированию нового направления древнегреческой колонизации — на северо-восток, в Мраморное и Чёрное море. Известно, что многие ранние колонии в этом направлении выводились именно противниками Халкиды и Коринфа.