У березні 1190 року війська Фрідріха I Барбаросса переправилися в Азію, рушили на південний-схід і, після страшних втрат, пробилися через усю Малу Азію, але несподівано після переходу через Тавр імператор потонув у річці Салефе. Частина його війська розійшлася, багато загинули, інших герцог Швабії Фрідріх VI привів в Антіохію, а потім до Акри. Кіпр потрапив під владу хрестоносців. Облога Акри йшла погано внаслідок розбрату між французьким і англійським королями, а також між Гі де Лузіньяном і маркграфом Конрадом Монферратським, який заявив по смерті дружини Гі претензії на єрусалимську корону й одружився на Ізабеллі Єрусалимській, сестрі й спадкоємниці померлої СибіллиПісля взяття Акри хрестоносці діяли в'яло й не наважилися рішуче напасти на Єрусалим, хоча й робили слабкі спроби. Нарешті, у вересні 1192 р., було укладене перемир'я із Саладіном: Єрусалим залишився у владі мусульман, християнам було дозволено відвідувати святе місто. Після цього Річард відплив у Європу.Хрестоносці також намагалися взяти під контроль Тір, але були переможені мусульманами. Мешканці Тіру по Захір аль-Дін Атабека, правителя Дамаску, до у захисті свого міста від франків з обіцянкою здати місто йому. Коли франки були переможені, мешканці Тіру не здали місто, а Захір аль-Дін коротко сказав:
Те, що я зробив, я зробив заради Бога і мусульман, а не через бажання золота і королівства.
Реконкі́ста (від ісп. Reconquista, «відвоювання») — у 722—1492 роках війна християн за звільнення Піренейського півострова від мусульманського панування. Півострів був окупований мусульманами протягом 711—718 років. Початком Реконкісти вважається повстання християн Астурії проти окупантів і битва при Ковадонзі (722). Кінець Реконкісти — падіння останнього арабського емірату Гранада (1492). Вперше термін «Реконкіста» з'явився у французьких дослідженнях Нового часу і звідти був запозичений іспанською історіографією..
Назва «Іспанія» — фінікійського походження. Римляни, які завоювали Іспанію у 2–1 ст. до н.е., використали її у множині (Hispaniae) для позначення всього Піренейського півова. У римські часи Іспанія складалася спочатку з двох, а потім з п'яти провінцій. Після розпаду Римської імперії вони були об'єднані під владою вестготів, а після нашестя маврів у 711 р. н. е. на Піренейському п-ові існували християнські і мусульманські держави. Іспанія як політично цілісне утворення виникла після об'єднання Кастилії і Арагону в 1474 році.
З часів італійських гуманістів епохи Відродження встановилася традиція вважати нашестя варварів і падіння Риму в 410 р. н. е. відправною точкою переходу від античної епохи до Середньовіччя, а саме Середньовіччя розглядалося як поступове наближення до епохи Відродження (XV–XVI ст.), коли знову пробудився інтерес до культури античного світу. Але Середньовіччя в цьому регіоні починається з моменту мусульманського нашестя 711 року і закінчується захопленням християнами останнього оплоту ісламу — Гранадського емірату, вигнанням євреїв з Іспанії та відкриттям Нового Світу Колумбом у 1492 році.
