Объяснение:
У суспільно-політичному житті багатьох країн Європи XVI ст. велику роль відіграла Реформація. Цей могутній, антифеодальний в своїй основі, рух, зумовлений глибокими соціальними суперечностями тогочасного суспільства, проявлявся у формі нових релігійних вчень.
У Реформації було багато напрямів, що відбивали інтереси різних класів та соціальних в. Представники радикальних течій, виражаючи інтереси пригноблених сільських і міських низів, закликали до боротьби проти основ феодального ладу; середні міські верстви та міська верхівка виступали за обмеження сваволі феодалів, дешеву церкву і підпорядкування її своїм інтересам; частина світських феодалів також прагнула поставити церкву під свій контроль і збагатитися за рахунок її маєтків.
Як уже зазначалося у попередньому розділі, наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії - конституційна.
