1.Протистояние между Президентом и Верховным советом в 1992 годы произошел из-за разного видения будущего России.
Как известно, были проведены экономические реформы и они были довольно радикальные. Президент видел реформирование страны одним образом (и он был не один, его поддерживали Черномырдин, Лужков, региональные руководители, народные депутаты), а Верховный Совет (а также Руцкой, Хасбулатов) – иначе.
Борис Ельцин как президент (вместе с соратниками) выступал за быстрое принятие новой Конституции, либеральные экономические реформы, сильную президентскую власть.
Верховный совет выступал за сохранение власти у Съезда народных депутатов до того, как будет принята Конституция, без быстрых экономических реформ, таких как «Шоковая терапия» - они основывались на Конституции, которая тогда действовала.
Сутью конфликта было разногласие, поводом – провал экономических реформ. Но есть также версии о том, что конфликт был вызван Беловежскими соглашениями.
Далее события развивались очень быстро, Съезд народных депутатов собирался неоднократно и даже делал попытки импичмента. Потом состоялся знаменитый референдум «да-да-нет-да», был опубликован президентский проект новой Конституции, 12 декабря состоялось голосование по Конституции – 58% участников ее выбрало.
2. 1990-е гг. среди множества политических организаций постсоветской России выделилось несколько основных. Во-первых, это коммунисты во главе с бессменным лидером, не раз выступавшим в роли кандидата в президенты, - Геннадием Зюгановым. Во-вторых - ЛДПР, с таким же постоянным главой - Владимиром Жириновским. Правительственный блок, несколько раз менявший название в течение последних десятилетий ("Наш дом Россия", "Единая Россия"). Ну и четвертое, "почетное" место когда-то занимала партия "Яблоко" во главе с Григорием Явлинским (теперь окончательно и безнадежно обанкротившаяся)
Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації — східне і античне рабство
Проте їм були властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.
Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нілу.
Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд.
Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу.
Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади.
Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробка каменю.
І сьогодні дивують своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди. Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників.
