История науки — развитие разнообразных наук или история современного научного мировоззрения: картина исторического развития научных учений, фактов и явлений фиксируемых наукой, методологий, представлений, мировоззрений, процессов и проблем, влияние которых может быть во времени[1].
Наука, в частности, представляет собой совокупность эмпирических, теоретических и практических знаний о Мире, полученных научным сообществом. Поскольку с одной стороны наука представляет объективное знание, а с другой — процесс его получения и использования людьми, добросовестная историография науки должна принимать во внимание не только историю мысли, но и историю развития общества в целом.
Изучение истории современной науки опирается на множество сохранившихся оригинальных или переизданных текстов. Однако сами слова «наука» и «учёный» вошли в употребление лишь в XVIII—XX веках, а до этого естествоиспытатели называли своё занятие «натуральной философией».
Хотя эмпирические исследования известны ещё с античных времен (например, работы Аристотеля и Теофраста), а научный метод был в своих основах разработан в Средние века (например, у Ибн аль-Хайсама, Аль-Бируни или Роджера Бэкона), начало современной науки восходит к Новому времени, периоду, называемому научной революцией, произошедшей в XVI—XVII веках в Западной Европе.
Научный метод считается столь существенным для современной науки, что многие ученые и философы считают работы, сделанные до научной революции, «преднаучными». Поэтому историки науки нередко дают науке более широкое определение, чем принято в наше время, чтобы включать в свои исследования период Античности и Средневековья[2].
Осіріс, в єгипетській міфології бог продуктивних сил природи, владика загробного світу, суддя в царстві мертвих. Осіріс був старшим сином бога землі Геба і богині неба Нут, братом і чоловіком Ісіди. Він царював на землі після богів Pa, Шу і Геба і навчив єгиптян землеробство, виноградарству і виноробству, видобутку й обробки мідної та золотої руди, лікарському мистецтву, будівництву міст, заснував культ богів.
Сет, його брат, злобний бог пустелі, вирішив погубити Осіріса і виготовив саркофаг за міркою старшого брата. Влаштувавши бенкет, він запросив Осіріса і оголосив, що саркофаг буде подарований тому, кому доведеться впору. Коли Осіріс ліг в capкофаг, змовники зачинили кришку, залили її свинцем і кинули у води Нілу.
Вірна дружина Осіріса, Ісіда, знайшла тіло чоловіка, витягла чудесним чином приховану в ньому життєву силу і зачала від мертвого Осіріса сина, названого Гором. Коли Гор виріс, він помстився Сету. Своє чарівне Око, вирване Сетом на початку битви, Гор дав проковтнути мертвому батькові. Осіріс ожив, але не захотів повернутися на землю, а, залишивши трон Гору, став царювати і вершити суд в загробному світі.
Зазвичай Осіріса зображували людиною із зеленою шкірою, сидячим серед дерев, або з виноградною лозою, що обвиває його фігуру. Вважалося, що, подібно всьому рослинному світу, Осіріс щороку помирає і відроджується до нового життя, але запліднююча життєва сила в ньому зберігається навіть в мертвому. В епоху еллінізму Стародавнього Єгипту Осіріс ототожнювався з грецьким богом Діонісом
-Мр-
