Розташуйте події в хронологічній послідовності 1утворення києво монгольської колегіуму 2уклалення Берестейської унії
3заснування у Львові успенського братства та братства школи
4укладення Пересопницького Євангелія

відсталість в оснащенні військово-морського флоту (з 21 військового корабля чорноморської ескадри – 7 парових, інші – вітрильні, в той час як у Англії і Франції – парові);

Таким чином, Росія відставала у військово-технічному плані від своїх суперників. Англія з Францією перевершували Росію за масштабами і якістю озброєнь, перш за все в області військово-морських сил, стрілецької Другий етап війни (квітень 1854 – лютий 1856) – англо-французька інтервенція в Крим, атаки військових кораблів західних держав на Балтійському і Білому морях і на Камчатці.

Військові дії на першому етапі Кримської війни розгорнулися в гирлі річки Дунай, на Чорному морі і на півдні Грузії. Досить швидко визначилася перевага Росії, що завдала Османської армії ряд поразок на Дунаї і в Закавказзі.

18 листопада 1853 року – відбувся Синопської бій. Чорноморська ескадра під командуванням віце-адмірала Павла Степановича Нахімова (1802-1855) розгромила турецький флот під командуванням Осман-паші в Синопській бухті.

Турецька ескадра прямувала до узбережжя Кавказу для висадки великого десанту. По дорозі вона сховалася від негоди в Синопській бухті. Тут її 16 листопада блокував і знищив російський флот.

У Туреччині не

Джерело: https://dovidka.biz.ua/krimska-viyna-1853залишалося жодних шансів на перемогу.

Чому турецький флот зазнав поразки в цій битві?

відсутність у турків здатних адміралів;

розташування турецьких суден було таке, вони могли зустріти кораблі Росії тільки одним бортом;

турки самі пробили і скалічили три своїх фрегата і один корвет;

турецька артилерія була слабше;

турецькі судна закривали російські кораблі від берегових батарей Синопа;

сміливість і досвідченість Нахімова;

майстерність російських моряків і вміле взаємодія їх кораблів.

Які були підсумки Синопскої битви?

турецький флот загинув повністю;

поранений флагман турецької ескадри Осман-паша потрапив у російський полон;

російський флот завоював панування в Чорному морі.

у Туреччині без флоту не залишалося жодних шансів на перемогу.

березень 1854 року – Англія і Франція оголосили війну Росії. Вони вирішили підтримати Туреччину і виступити проти Росії.

Основна частина бойових дій проводилася на

Джерело: https://dovidka.biz.ua/krimska-viyna-1853півострові Крим. Але крім цього кровопролитна війна велася і на Камчатці, і на Кавказі, і навіть на узбережжях Балтійського і Баренцового морів.

На самому початку війни була проведена облога Севастополя повітряним десантом Англії і Франції, під час цього загинули відомі воєначальники – Корнілов, Істомін, Нахімов. Облога тривала рівно рік, після чого Севастополь був безповоротно захоплений англо-французькими військами. Поряд з поразкою в Криму, на Кавказі наші війська здобули перемогу, знищивши турецьку ескадру і захопивши фортецю Карс. Ця широкомасштабна війна зажадала численних матеріальних і людських ресурсів з боку Російської імперії, які спустошилися до 1856 році. До всього іншого Микола I побоявся воювати з усією Європою, так як Пруссія вже була на межі вступу у війну. Довелося імператорові здавати свої позиції і підписувати мирний договір.

18 березня 1856р. був підписаний Паризький мирний договір. За його умовами:

Росія позбавлялася південній частині Бессарабії з гирлом Дунаю,

Росії поверталися взяті в ході військових

Джерело: https://dovidka.biz.ua/krimska-viyna-1853Причини поразки Росії в Кримській війні.

– слабкість військової промисловості,

– погане забезпечення армії,

– поганий стан доріг,

– помилки в розробці стратегічних планів.

Підсумки Кримської війни 1853-1856 рр.

– армія знекровлена,

– скарбниця порожня,

– економіка в занепаді,

– в результаті стало видно всі недоліки управління, всю відсталість від західних країн у військовому, економічному, соціальному відношенні,

Значно ослаб авторитет Росії на міжнародному рівні, який відтепер доводилося завойовувати заново.

Стало очевидно, що Росії необхідні кардинальні зміни.

В силу цього самодержавство мало приступити до проведення селянської та інших реформ – у сфері суду, фінансів, місцевого управління, освіти і преси, в військової справи.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/krimska-viyna-1853зброї та засобів повідомлень, економічним потенціалом.

Хід військових дій

Перший етап війни (листопад 1853 – квітень 1854) – російсько-турецькі військові війни

В отечественной историографии безоговорочно доминировала ленинская концепция. Суть ее состояла в том, что I мировая война — это империалистическая, захватническая война между двумя враждебными группировками капиталистических держав — германо-австрийским блоком и Антантой — за передел уже поделенного мира, перераспределение колоний, рынков сбыта, сфер влияния и приложения капиталов, за порабощение других народов.В германской буржуазной историографии широкое распространение получила точка зрения, в которой внешняя политика Германии изображалась как ответная реакция на враждебную политику стран Тройственного согласия, осуществляющих ее «окружение». В связи с этим отрицаются захватнические цели Германии в мировой войне, подчеркивается доброжелательность и честность германской дипломатии, коварство и вероломство России.В британской и французской историографии также обнаруживается стремление возложить главную ответственность за развязывание военного конфликта наряду с Германией на Россию. В связи с этим предпринимается попытка затушевать англо-германские и франко-германские противоречия. Подчеркивая оборонительный характер внешней политики Антанты, буржуазные историки акцентируют внимание на экспансии царизма на Балканах, на Ближнем и Среднем Востоке.Балканы накануне войны действительно превратились в один из самых опасных очагов международной напряженности. Австро-германская экспансия на Балканах, стремление Германии подчинить своему влиянию Турцию и утвердиться в районе черноморских проливов резко обострили русско-германские противоречия, заставили царизм отойти от политики лавирования между блоками и принять ориентацию на англо-французскую Антанту. Летом 1914 г. именно Германии было выгодно начать войну, поскольку русская армия и флот к ней еще не были готовы (А. Зайончковский). Германия взяла курс на войну еще осенью 1913 г., закончив реорганизацию своей армии. Окончательное решение о войне было принято на секретных совещаниях германского императора с австро-венгерским престолонаследником в октябре 1913 г. и в июне 1914 г.Военному противоборству Германии и России предшествовало противостояние немецкого и российского империализма на экономической основе.Главной причиной мировой войны, как это убедительно доказано в исторической литературе, стали противоречия между державами Антанты и Центральной коалицией, прежде всего между Англией и Германией. Но налицо были и другие противоречия, которые также оказывали влияние на ход войны — противоречия между Германией и Австро- Венгрией, Австро-Венгрией и Болгарией, Россией и Англией, Россией и Францией, и т. д.В советской литературе проблема проливов освещалась без учета конкретно-исторических условий и характера отношений между великими державами. Большинство историков, опираясь на известный ленинский тезис о том, что целью царизма был захват черноморских проливов, не учитывало, что имелась в виду конечная цель царизма в войне, но не отдельные этапы его политики, когда царское правительство вносило в нее значительные коррективы. Так, еще правительство П. А. Столыпина — С. Д. Сазонова взяло курс на союз с Турцией, поставив своей целью образование военно-политического блока балканских государств с включением в его состав Османской империи. Этого курса Россия придерживалась вплоть до ноября 1914 г., когда Турция вступила в войну на стороне Германии. После начала русско-турецкой войны захват проливов был скорее пропагандистским лозунгом, чем практическим действием: для его осуществления у Черноморского флота не было достаточных военно-морских сил. Кроме того, Россия не спешила с выполнением этой задачи, не желая осложнения отношений с союзниками, которые не горели желанием уступить проливы России, и с причерноморскими странами — Румынией, Болгарией, Грецией, объявившими нейтралитет. Болгария и Греция сами претендовали на проливы. Осенью 1915 и 1916 г., после поражения русских войск на Восточном фронте, царскому правительству вообще было не до проливов.