ОбъяснІсторія створення таблиць пов'язана з так званою першою сецесією (тобто залишення плебеями Риму). Відповідно до розповіді Тита Лівія у 494 р. до н. е. плебеї, які знемагали від утисків патриціїв і були обтяжені боргами, відмовилися виступити у військовий похід і в повному озброєнні пішли з Риму на Священну гору, де стали табором. Залишення плебеями Риму породило паніку: зменшувалася боєздатність римської армії, крім того, не виключалася можливість, що плебеї можуть заснувати самостійну державу. Патриції змушені були почати переговори і піти на поступки: була створена спеціальна магістратура народних трибунів, яка у подальшому набула величезного значення. Народні трибуни могли обиратися лише з плебеїв і користувалися недоторканністю. Спочатку їхні обов'язки полягали в захисті плебеїв від сваволі патриціанських магістратів. У зв'язку з цим вони одержали право призупиняти втілення в життя розпоряджень цих магістратів (право veto — «забороняю»). Спочатку обиралося два трибуни, потім їх кількість збільшилася до 10.
Вимога плебеїв записати правила звичаєвого права привела до створення комісії з трьох осіб, що була відправлена в Грецію для вивчення законів Солона. Після повернення комісії в Рим був скасований консулат і обрано 10 осіб для написання законів — decemviri legibus scribendis. Протягом 451 p. до н. е. вони написали 10 таблиць і винесли їх на схвалення центуріатних коміцій. Але оскільки таблиці не становили собою повного зібрання звичаєвого права, наступного року нові децемвіри винесли на схвалення центуріатних коміцій ще дві таблиці . Так виникли Закони XII таблиць — збірник законів, який був дуже важливою кодифікацією римського цивільного права.
Текст Законів XII таблиць повністю не зберігся. Оригінальний текст Законів був, ймовірно, записаний на мідних плитах і зник під час війни з галлами. Але ці дуже популярні Закони невдовзі були повністю реконструйовані завдяки тому, що вони багаторазово в історії Риму використовувалися, цитувалися, переказувалися і коментувалися. Закони містять настанови з різних розділів права.
Отже, перша римська кодифікація права припадає на середину V ст. до н. е. Вона одержала назву «Законів XII таблиць ». Протягом багатьох століть вони вважалися в Римі основним джерелом права — публічного і приватного (fons omnis publici privatigue juris).
Свою назву Закони одержали у зв'язку з тим, що були написані на 12 дерев'яних дошках, що виставлялися на міській площі. Тому ніхто не міг «посилатися на незнання закону». За деякими відомостями, від усякого юнака, що вступає в ряди громадян, вимагалося знання законів напам'ять. Вважалося, що без цього не можна виконувати обов'язки громадянина, особливо суддівські.ение:
Скульптура XVIII века
Во второй половине XVIII столетия начинается неуклонный расцвет
отечественной пластики. Круглая скульптура развивалась до этого медленно, С
трудом преодолевая восьмисотлетние древнерусские традиции в отношении к
языческому «болвану» . Она не дала ни одного большого русского мастера в
первой половине XVIII в. , но тем блистательнее был её взлёт в следующий
период. Русский классицизм как ведущее художественное направление этой поры
явился величайшим стимулом для развития искусства больших гражданских идей,
что и обусловило интерес к ваянию в этот период. Ф. И. Шубин, Ф. Г. Гордеев,
М. И. Козловский, Ф. Ф. Щедрин, И. П. Прокофьев, И. П. Мартос – каждый сам по
себе был ярчайшей индивидуальностью, оставил свой, лишь ему свойственный
след в искусстве. Но всех их объединяли общие творческие принципы, которые
они усвоили ещё в Академии в классе скульптуры профессора Никола Жилле.
Русских художников объединяли также общие идеи гражданственности и
патриотизма, высокие идеалы античности.
Интерес к “героической античности” влияет и на выбор богов и героев: на
смену излюбленным в петровское время Нептунам и Вакхам приходят Прометей,
Поликрат, Марсий, Геркулес, Александр Македонский, герои гомеровского
эпоса. Русские скульпторы стремятся воплотить в мужском образе черты
героической личности, а в женском – идеально прекрасное, гармонически
ясное, совершенное начало. Это прослеживается как в монументальной,
архитектурна-декоративной, так и в станковой пластике.
В отличие от барокко архитектурно-декоративная пластика в эпоху
классицизма имеет страгую систему расположения на фасаде здания: в основном
в центральной части, главном портике и в боковых ризалитах, или венчает
здание, читаясь на фоне неба.
http://www.ref.by/refs/31/34973/1.html
Русская скульптура второй половины 18 века
Рядом с исключительной по значимости фигурой Шубина встает плеяда его выдающихся современников, как и он блестящему расцвету русской скульптуры во второй половине XVIII века.
Вместе с отечественными мастерами славе российского ваяния немало скульптор Этьен-Морис Фальконе (1716__1791, в России — с 1766 по 1778), автор одного из лучших монументов XVIII века — памятника Петру I на Сенатской площади в Петербурге {ил. 161). Грандиозность задач, высота идейных и эстетических критериев, напряженность творческой атмосферы в русском искусстве тех лет позволили скульптору создать самое совершенное из его произведений, неразрывно связанное со страной, где оно родилось.
Первоначальный эскиз был готов уже в 1765 году. Приехав в Петербург, Фальконе принялся за работу и к 1770 году закончил модель в натуральную величину. К месту установки памятника была доставлена каменная скала, весившая после ее частичной обрубки около 275 тонн. В 1775—1777 годах происходила отливка статуи из бронзы, открытие же памятника состоялось в 1782 году Фальконе в работе над памятником была его ученица Мари-Анн Колло (1748—1821), изваявшая голову Петра. После отъезда Фальконе установкой памятника руководил скульптор Ф. Г. Гордеев.
Фальконе был иностранцем, однако он сумел так понять личность Петра и его роль в историческом развитии России, что созданный им монумент должен рассматриваться именно в рамках русской культуры, предопределившей данную скульптором проникновенную трактовку образа Петра.
http://lyan3.narod.ru/Rus_sculpture_2_18_v_2.html
