Осман, син і спадкоємець Ертогрула (1288–1326), в боротьбі з безсилою Візантією приєднував до своїх володінь область за областю, але, незважаючи на зростаючу могутність, визнавав свою залежність від Коньї. У 1299 р., після смерті Алаеддіна, він прийняв титул «султан» і відмовився від визнання влади його спадкоємців. За його іменем турки стали називатися османськими турками або османами. Влада їх над Малою Азією розповсюджувалася та зміцнювалася, і султани Коньї не змогли перешкодити цьому. Поштовхом до масової тюркізіції стало те що протягом XI–XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовиків.
На Руси называли царями тех, кто по факту правил большими обширными территориями, в которые входило несколько отдельных княжеств. Например, после того, как Московское государство объединило под собой Великое княжество Московское, Тверское, Нижегородское, Рязанское, Смоленское, Новгородские земли, а после того ещё Казанское и Астраханское ханства, Иван IV Грозный принял титул Царя. Этот титул носили все русские правители вплоть до Петра I, который переименовал государство в 1721 году в империю, а сам стал императором.
