«Батьківщи́на-Ма́ти» — монументальна скульптура в Києві, розташована на високому правому березі Дніпра на території Національного музею історії України у Другій світовій війні. Відкрита в 1981 році. Найвища монументальна скульптура в Європі.
Автор монументу — народний художник СРСР скульптор В. З. Бородай.
Спочатку пам'ятник замислювався як символ не Батьківщини, а Перемоги, проте назва «Батьківщина-Мати» увійшла до ужитку майже одразу ж після зведення.
Перший проєкт «Батьківщини-Матері» розробив ще в 1970-х роках скульптор Євгеній Вучетич, але спорудження почалося набагато пізніше. Коли в 1974 році Євгеній Вучетич помер, проєкт взяв на себе український скульптор Василь Бородай. Український архітектор змінив проект скульптури і почав її будівництво.
Спочатку передбачалося, що на постаменті підноситиметься 90-метрова бронзова з позолотою фігура жінки. Біля підніжжя статуї з 30-метрової висоти повинен був текти до Дніпра водоспад, з обох боків якого воїни форсували річку.
Статуя ліплена із образу борзнянки, скульпторки Галини Никифорівни Кальченко[1].
Металевий каркас виготовлений із сталі, виплавленої в Запоріжжі.
Скульптуру збирали стометровим краном, який був виготовлений спеціально для цього. Пізніше цей кран демонтували.
З нержавіючої сталі окремими блоками-секціями вагою 25-30 тонн скульптура була зварена на Київському заводі імені Паризької Комуни з урахуванням рекомендацій інституту електрозварювання імені Є. О. Патона. Частини скульптури перевозили вночі, щоб не привертати увагу людей.
Зварникам монументу «Батьківщина-Мати», платили 50 карбованців в день (велика на той час сума), але оплата відповідала роботі, оскільки зварники обпікали собі очі від такої кількості невпинної роботи. Інженери ж отримували звичайну зарплатню, але були задоволені й тим, що будують одне з «Чудес» Києва.
За час монтажу на скульптуру було накладено 30 км зварних швів.
Судячи з геодезичних інструментальних замірів, що проводяться щорічно монумент «Батьківщина-Мати» повинен простояти понад 150 років. За розрахунками, статуя може витримати навіть землетрус силою до ів.
Щоб перевірити стійкість скульптури, 10-ти метрову копію випробовували на міцність у Москві, в найбільшій у СРСР турбіні.
Через близькість Великої дзвіниці Києво-Печерської Лаври (висота 96,5 м), висоту монументу зменшили і монумент виріс у висоту 102 м (початкова висота мала складати 108 м), але через те що Дзвіниця розташована на пагорбі, над рівнем моря «Мати-Батьківщини» на 12 метрів нижча Великої Лаврської Дзвіниці.
Відкриття монументу планувалось на 9 травня 1980 року, але відзначилось тільки за рік по тому.
Вартість споруди — 2 млн. радянських рублів.
9 травня 1981 року відбулося гучне відкриття монументу, сам Леонід Брежнєв приїхав на відкриття стометрової киянки. «Батьківщина-Мати» стала новим символом Києва.
В 1987 році над Києвом пронісся сильний ураган, але статуя залишилася неушкодженою.
Влітку 2002 року був дозволений підйом екскурсантів на майданчики відмітки 36 метрів і 92 метри. Проте після того, як в квітні 2003 року молодий чоловік впав з верхнього майданчика і розбився, доступ туристів був обмежений.
У 2009 році почата реставрація споруди.
Планується декомунізувати радянський герб на пам'ятнику чи то зрізанням чи то накладанням [3]
Объяснение:
Здравствуйте, мои дорогие!
Спешу сообщить вам радостную весть. Враг бежит наш фронт перешел в наступление и раньше, чем вы получите это письмо, вы узнаете о наших новых успехах. Как приятно шагать по освобожденной земле, чувствовать, что каждый твой шаг, это новый кусочек освобожденной украинской земли, что не даром ты мок под дождем, дрожал от холода. Приятное зрелище брошенных врагом машин, орудий. В одной деревеньке, недалеко от той, где стояли мы, фриц бросил около 500 автомашин, склады, вооружение.
В нашей он тоже оставил порядочно добра. У всех ребят карманы набиты фрицевским табачком. Жуем немецкие галеты. Я сегодня все утро копался в бумагах какого-то немецкого штаба. Но ничего полезного не обнаружил, взял только папиросной тоненькой бумажки на курево, да нашел две хорошие резинки. Правда, захватил два тюбика концентрата, которого я обнаружил целый ящик. Пришел, развел фрицевскую печку (величиной с портсигар, а топится таблетками сухого спирта) и через 5 минут суп был готов. Но он мне не понравился. Вылил.
Вечером обнаружили горящий склад с консервами, брошенный немцами. Бросились консервы. Но так и не удалось ни одной баночки. Зато табачку и сигарет набрали порядочно. Немец бежит в панике – прямо буквально. Не знает, где фронт, где наши, а мы как снег на голову. В общем, победа наша. Теперь немцы уже чувствуют на своей шкуре все плоды войны. В общем, хорошо.
Скоро, наверное, возьмем большую станцию с эдаким священным названием, мы от нее стоим в 15 километрах. А танки наши на фланге прорвались к самой станции. В общем, живем хорошо. Так далеко отскочили от своего командования, что рации не берут, поэтому ходили с Алешкой Сидоровым (его часть стоит рядом с нами) целый день по селу, собираем трофеи. Все ищем немецкую радиостанцию, а нам говорят, в соседнем селе их 20 штук разобрали. Завтра пойдем туда.
Ну, в общем, смотрите газеты. Скоро все там будет. Получил письмо от тети Сони. Решил отправить им денег. В конце февраля вышлю им и немного вам, по 200 руб. Ну, все. Крепко всех целую. Маму, Борьку, Танюху. Передавайте привет всем, всем!
февраль 1944 года
