Карл II 4 квітня 1660 оприлюднив т. зв. « Бредську декларацію», в якій обіцяв в обмін на визнання його королем:
Всім учасникам революції (окрім «царевбивць», що підписали смертний вирок Карлу I) буде оголошена амністія;
Велика заборгованість офіцерам і солдатам буде негайно виплачена;
Він не має наміру вимагати перерозподілу власності і буде поважати права і привілеї парламенту і англійських громадян;
Англіканська церква залишиться пануючою в Королівстві Англія, до інших конфесій буде проявлятися терпимість.
Як пізніше з'ясувалося, ця декларація була відповіддю на таємний лист Монка принцу Карлу.[1]
25 квітня 1660 новий парламент, обговоривши декларацію, запросив Карла зайняти престол трьох королівств. 29 травня Карл тріумфально в'їхав до Лондона, і монархія була офіційно відновлена. Формально було вирішено вважати, що він правив з моменту страти Карла I. День 29 травня з тих пір офіційно святкується в Англії (Royal Oak Day).
Після Реставрації Англія, Шотландія та Ірландія знову стали розглядатися як окремі держави з загальним королем. Дворяни-емігранти повернулися в Королівство Англія і отримали деяку компенсацію за втрачене майно. Був щедро нагороджений і Джордж Монк: він отримав сан лицаря, титули графа Торрінгтонского і герцога Елбімарлского (Duke of Albemarle), два баронства в різних графствах, а також придворну посаду конюшого (Master of the Horse) і 700 фунтів на рік.
Потому что помимо королевы там есть парламент и конституция, по сути королева не имеет никакой власти, все решения принимает парламент
Объяснение:
