Юстиніан I народився близько 482 або 483 рр. , в м. Таурісий (Верхня Македонія), помер 14. 11. 565, в м. Константинополі, імператор Візантії (Східної Римської імперії) з 527. Юстиніан походив з селянської родини. Здобув освіту завдяки своєму дядьку - імператору Юстину I; будучи наближеним їм до імператорського двору, здійснював великий вплив на державні справи. Вступивши на престол, прагнув відновити Римську імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан I спирався на середн землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православної церкви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль в державній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правління Юстиніана I було проведене кодифікування римського. В цілому його законотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої влади імператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізації держави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. - були укрупнені адміністративні округи, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна влада, впорядковані і посилені державний апарат, армія
Під контроль держави були поставлені ремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий гніт. Жорстоко переслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне будівництво: споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень варварів, відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у Константинополі був побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив широку завойовницьку політику: у варварів були відвойовані захоплені ними області Західної Римської імперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія, Корсика - у вандалів, в 535-555 Апеннінський півострів і Сицилія - у остготів, в 554 південно-східна частина Піренейського півострова - у вестготів); на цих землях відновлювалися рабовласницькі відносини. На сході візантійські і війська вели війни з Іраном (527-532, 540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У різних районах імперії (особливо в землях, приєднаних до Візантії при Юстиніані I) спалахували проти влади імператора народні повстання (у 529-530 повстання самаритян в Палестині, в 532 "Ніка" в Константинополі, в 536-548 поширився революційних рух в Північній Африці, очолений Стотзой, народно-визвольний, рух в Італії під керівництвом Тотіли).
Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.
Это слово производно от термина pater, которым в ранние времена усточиво обозначался патриций, а в более поздние времена республики у римских авторов оно встречается зачастую как эквивалент сенатора. Термин patricii поэтому обозначал тех, кто принадлежал к patres "rex patres eos (senatores) voluit nominari, patriciosque eorum liberos" (Cic. de Re Publ. II.12; Liv. I.8; Dionys. II.8). У этих авторов встречается ошибочное предположение, что patricii были только потомством patres в смысле сенаторов, и непременно были связаны с ними кровным родством. Patres и patricii первоначально были терминами имевшими одно значение (Plut. Romul. 13; Lydus, de Mens. I.20, de Mag. I.16; Niebuhr, Hist. of Rome, I. p336). Слова patres и patricii имеют одинаковый корень и одно и то же значение по существу, и некоторые античные авторы верили, что наименование patres было дано тому особому классу римского населения на основе того факта что они были отцами семейств (Plut. Dionys. l.c. ); другие, что они были названы так из–за своего возраста (Sallust, Catil. 6); или потому что они распределяли землю среди более бедных граждан, наподобие тому как отцы делали среди своих детей (Festus, s.v. Patres Senatores; Lyd. de Mens. IV.50). Но большинство авторов справедливо возводят это наименование к patrocinium который патриции осуществляли над всем государством и над всеми классами лиц, из которых оно состояло
В отношении того, кем были патриции, мы должны различать три периода в римской истории. Первый простирается от основания Города до учреждения плебеев в качестве второго сословия; второй – от этого события до времени Константина, в течение которого патриции были фактической аристократией по рождению, и как таковые образовывали отдельный класс римских граждан, противостоявший плебеям, а затем новой плебейской аристократии нобилей; третий период простирается от Константина до Средних веков, в течение его патриции больше не были аристократией по рождению, а были лицами, которые просто обладали титулом, сначала даваемым императорами, а впоследствии также и папами.
