ответ:Вели́ке князі́вство Лито́вське, Ру́ське, Жемайтійське та ін. (дав.-рус. Великое князство Литовское, Руское, Жомойтское и иныхъ, лат. Magnus Ducatus Lithvaniae, Rusiae, ..., etc.[9][10][11]) — монархічна держава у Східній Європі часів середньовіччя і нової доби. Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, у час найбільшої могутності поширювала владу на територію сучасної, Білорусі, більшої частини України-Руси, Литовської Республіки, крайньої західної частини Росії, Молдови, невеликих частин на сході Польщі (Підляшшя[12]) та півдні Латвії (Курземе, Земгале), загалом близько 850 тис. км², на якій мешкало від 3,8 до 8 млн осіб різних етносів у різний час [⇨]. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[2] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Троках та Вільні (з 1323)[13].
Існувала впродовж 1236–1795 років. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство було повстало на землях балтських племен XIII столітті як язичницька держава Міндовга [⇨]. Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході. Велике князівство зазнало значної територіальної експансії у XIV столітті за правління Гедиміна та його нащадків [⇨].1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно з якою обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя [⇨]. 1569 року, за результатами Люблінської унії, Велике князівство об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполиту [⇨]. До 1569 року князівство керувалося спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських [⇨]. Децентралізована влада на місцях належала князям і шляхті різних національностей. Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією [⇨].
1387 року в князівстві було прийняте християнство за латинським обрядом [⇨]. В елітарній культурі певний час панували руська мова (староукраїнська) та православ'я, які у XV—XVI столітті витіснили польська мова та католицизм [⇨]. Основний масив документальних джерел з історії Великого князівства зберігся у складі Литовської метрики — архіві литовської державної канцелярії[14]. З тогочасних оповідних джерел найбільший інтерес становлять білорусько-литовські літописи [⇨].
Объяснение:из книжки взял у нас такая же тема просто выбери основное
Согласно японской легенде человек, который сделал тысячу журавликов из бумаги, может загадать любое желание и оно обязательно сбудется, эта легенда очень известная, именно благодаря ей журавлик оригами невероятно знаменит и популярен. Об этой легенде узнала Садако и как любой человек хотящий жить она всей своей невинной душой поверила в нее. Для изготовления тысячи журавликов нужно столько же бумажных листков. Существует две версии окончания истории. По одной девочка смогла сделать вовремя тысячу бумажных журавликов, а по другой она не успела закончить. По второй версии времени ей хватало, трудности были с бумагой, которую ей не всегда удавалось заполучить. Она использовала для изготовления журавликов любые пригодные бумажные листки, достававшиеся ей от медсестер и других пациентов больницы. Но при жизни ей удалось собрать всего 664 бумажных журавликов, остальную часть после ее смерти в память о ней доделали ее друзья.
25 октября 1955 года Садако умерла и как повествует легенда, с ней прощалось тысячи журавликов, сделанных из бумаги, которые были соединены невидимыми нитями.
От той бомбардировки погибло много людей, в том числе и детей, в память о которых был установлен монумент. Все население Японии участвовало в сборе средств на этот памятник. Сбор продолжался вплоть до 1958 года, когда в родном городе Садако, в Хиросиме, была установлена статуя в память обо всех погибших в той войне. Она установлена недалеко от эпицентра взрыва и изображает Садако, которая держит в руке бумажного журавлика. Мужество маленькой девочки стало для японцев символом протеста в который они вкладывают свое неприятие к ядерной войне.
6 августа для всех японцев является днем скорби в который они делают журавликов и пускают в небо горящие красные фонарики.
