У XIV – XV ст. Італія залишалася політично роздробленою країною із різноманітними формами державності. Південна Італія і Сицилія входили до складу створеного норманами Сицилійського королівства (з XV ст. воно називалося Королівством Обох Сицилій). Середню Італію обіймала Папська область — теократична держава Римських пап. У Північній і частково Середній Італії склалося кілька десятків держав, сильнішими з яких були Венеціанська і Генуезька республіки, герцогство Мілан, Флоренція та інші, що формально входили до складу Священної Римської імперії (крім Венеції).
У другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство вступило в період занепаду. Воно стало об’єктом зазіхань із боку французів (Анжуйська династія) і Араґону. У 1302 р. Сицилія потрапила під владу Араґону, а в Південній Італії (Неаполітанському королівстві) закріпилася династія Анжу. Тривалі війни призвели до занепаду країни.
Держава розпалася на окремі феодальні володіння. Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, генуезьких і венеціанських купців та банкірів. На Неаполітанське королівство висунув претензії король Араґону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Араґону Сицилія і Неаполітанське королівство мали короткий період стабільності, економічного та культурного піднесення.
Этнический состав Моголистана образовали местные тюркские и тюрко-монгольские племена, переселившиеся из Центральной Азии. Известно, что этими племенами управляли ханы из отюреченных монголов. Этническое название «могол» касалось лишь определенной части населения Моголистана. Моголы — историческая тюркоязычная общность кочевых племён преимущественно монгольского происхождения, выступавшая в качестве господствующего класса в государстве Моголистан[1][2][3].
По мнению историка постсоветского периода Султанова Т. И., многие термины в Центральной Евразии, сегодня рассматриваемые как этнонимы, поначалу отражали политическую или социальную, но никак не национальную принадлежность их носителей.[4]
Территории современного Восточного Туркестана, юго-восточного Казахстана, Киргизии были выделены в улус Чагатаю и Угедэю. В данном регионе сохранялся кочевой быт, на эти земли откочевало большое количество монгольских племён в сравнении с другими регионами Монгольской империи. При превосходящей численности тюркских народов, монгольские племена довольно скоро подверглись тюркизации и растворились в окружении этнически близких им тюркских кочевников.[5]
Закреплению этнонима «могол» в Чагатайском улусе и, в дальнейшем в Моголистане, видимо стремление могольской знати на первых поpax сохранить кочевые традиции и подчеркнуть преемственность власти чингизидов.
В китайском справочнике персидских (и чагатайских) терминов — (會館) хуэйхуэйгуан[6] зази — составленному в эпоху Мин, дается перевод этнонима «могол»[7]:
