2. Відновлення козацтва на Правобережжі, його
участь у боротьбі проти Османської імперії.

В истории революции выделяют несколько этапов. 
Поводом к революции послужило Кровавое воскресенье. 9 января 1905 г. в Петербурге были расстреляны рабочие, шедшие к царю с петицией, содержащей об улучшении их материального положения и политические требования. Было убито 1200 человек и около 5 тыс. ранено. В ответ рабочие взялись за оружие. 
Первый этап (9 января – конец сентября 1905 г. ) – начало и развитие революции по восходящей линии. Основными событиями этого этапа являлись: весенне-летнее выступление рабочих в Москве, Одессе, Варшаве, Баку (около 800 тыс. чел) ; создание в Иваново-Вознесенске нового органа власти рабочих – Совета уполномоченных депутатов; восстание матросов на броненосце «Князь Потемкин-Таврический» ; массовое движение крестьян. 
Второй этап (октябрь – декабрь 1905 г. ) – высший подъем революции. Основные события: всеобщая Всероссийская Октябрьская политическая стачка (более 2 млн. участников) и в результате издание Манифеста 17 октября «Об усовершенствовании государственного порядка» , в котором царь обещал ввести некоторые политические свободы и созвать Государственную Думу; декабрьские стачки и восстания в Москве, Харькове, Чите и других городах. 
Правительство подавило все вооруженные выступления. Буржуазно-либеральные слои, напуганные размахом движения, отошли от революции и стали создавать свои политические партии: Конституционно-демократическая (кадеты) , «Союз 17 октября» (октябристы) . 
Третий этап (январь 1906 г. – 3 июня 1907 г) – спад и отступление революции. Основные события: политические стачки рабочих; новый размах крестьянского движения; восстания моряков в Кронштадте и Свеаборге. 
Центр тяжести в общественном движении переместился на избирательные участки и в Государственную Думу. 
I Государственная Дума, пытавшаяся радикально решить аграрный вопрос, через 72 дня после открытия была распущена царем, обвинившим ее в «разжигании смуты» . 
II Государственная Дума просуществовала 102 дня. В июне 1907 г. она была распущена. Предлогом для роспуска явилось обвинение депутатов социал-демократической фракции в подготовке государственного переворота. 
Революция 1905 – 1907 гг. потерпела поражение по ряду причин – армия полностью не перешла на сторону революции; в партии рабочего класса не было единства; отсутствовал союз рабочего класса и крестьянства; революционные силы были недостаточно опытны, организованны и сознательны. 
Несмотря на поражение, революция 1905 – 1907 гг. имела большое значение. Верховная власть была вынуждена пойти на изменение политической системы России. Создание Государственной Думы свидетельствовало о начале развития парламентаризма. Изменилось социально-политическое положение граждан России: 
- были введены демократические свободы, разрешены профсоюзы и легальные политические партии; 
- улучшилось материальное положение рабочих: увеличилась заработная плата и введен 10-часовой рабочий день; 
- крестьяне добились отмены выкупных платежей. 
Внутриполитическая обстановка в России временно стабилизировалась.

І́нки (однина — інка) — панівний рід народу кечуа («Сини Сонця»), що мешкав на території сучасного Перу та деяких інших країн і створив велику централізовану імперію зі столицею у місті Куско в Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину роду правителів (жінок з роду називали пальями чи н'юстами, а палью-правительку — койя). Однак на сьогодні в побуті словом «інки» називають усіх підданих Синів Сонця. Імперія інків існувала досить короткий час — з 1438 до 1533 року. У 1533 році останнього правителя інків Атуальпу задушили іспанські загарбники.

Археологічні дослідження показують, що велику кількість цивілізаційних здобутків інки успадкували від попередніх цивілізацій, а також від підкорених ними сусідніх народів. До появи на історичній арені інків у Південній Америці існував ряд цивілізацій: Моче (або культура Мочика, відома своєю кольоровою керамікою та іригаційними системами), Уарі (або Варі, їхня держава була прообразом імперії інків), Чан-Чан (центр — місто Чимор, характерна кераміка та архітектура), Наска (відомі тим, що створили так звані лінії Наска, а також своїми системами підземних водопроводів, керамікою), Тіауанако (цивілізація міста Тіауанако з населенням близько 40 000, що розташовувалося на східному березі озера Тітікака), Чачапоя (Воїни Хмар, відомі своєю грізною фортецею Куелап, яку ще називають «Мачу-Пікчу півночі»).

Імперія інків (кеч. Tawantin Suyu Тавантінсу́ю — «Четвірка земель») простягалась довгою смугою у Південній Америці з півночі на південь і включала частини територій сучасних Колумбії, Чилі, Перу, Болівії, Еквадору, Аргентини, а з Куско у чотири сторони виходили чотири дороги і кожну з них іменували згідно з назвою тієї частини імперії, в яку вона вела.