війна між королівством Великої Британії і лоялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 британських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великої Британії, як самостійна союзна держава, від 4 липня 1776 року. Значні політичні і соціальні зміни в житті жителів Північної Америки, викликані війною і перемогою в ній прибічників незалежності, іменуються в американській літературі «Американською Революцією»[3].
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права британського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великою Британією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великої Британії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту британських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави — Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.
Уряд Франції під керівництвом короля Людовика XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Королівством Велика Британія протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Королівства Велика Британія, влаштувавши атаку на Мінорку та Гібралтар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ із Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Протягом усієї війни британці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90 % населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що простягається від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.
Объяснение:
Ось моя думка
Існує думка, що новгородське пристрій становить споконвічне виняток із загального ладу давньоруських держав і те що його особливості можна пояснити тільки запозиченням установ західноєвропейських вільних міських громад, а особливо ганзейских. Деякі історики вважають, що ще в середині XII ст. Новгород отримав від перших князів особливі привілеї на самоврядування; але і тоді вже книжкові люди сумнівалися в існуванні таких привілеїв. Самі жителі Новгорода постійно посилалися на грамоти Ярослава. Але такі привілеї не існує і, напевно, не існували ніколи. Місцеві причини, що направили тут загальноросійське державний устрій в бік переважання віча, полягали в географічному положенні землі і в зносинах з південнонімецьким міськими громадами. Країна, зайнята новгородцями і кривичами, несприятлива по злиднях грунту для землеробства, вельми сприятлива за багатством торгових шляхів для торгівлі. Торгівля викликає зосередженість населення у великих міських громадах, що і сприяє переважному розвитку вічового початку, т. Е. Переважанню середнього класу. Торгівля ж приводила новгородців в зіткнення з вільними ганзейскими громадами. Чи не запозичуючи від них нічого прямо і безпосередньо, громадяни згаданих земель не могли не зазнати непрямого впливу цих останніх.
