Положение колона отличалось от положения раба тем, что он был свободным. Колон – это бедняк, мелкий арендатор земли, с которой он платил владельцу арендную плату. У него была своя хижина, свои орудия труда. Он сам обрабатывал землю, как крестьянин, но, в отличии от крестьянина, работал не на своей земле.
А раб – это собственность хозяина.
Лучше, конечно же, работал колон, он был заинтересован в урожае и ему надо было платить плату за арендованный земельный участок.
Рабы на полях трудились плохо. Владельцы крупных сельских имений терпели убытки от небрежной вспашки земли, плохого ухода за скотом, расхищения и порчи имущества. Рабам было все равно какой хозяин получит урожай. Заставить их работать качественно было невозможно, потому что их осталось мало. Ведь после Траяна империя уже не вела захватнических войн, поступления новых рабов не было.Ім’я М. Терещенка сучасне покоління читачів пов'язує з блискучими перекладами з Еміля Верхарна та двотомною антологією французької поезії, в якій представлено 250 поетів з біо-бібліографічними даними й стислими характеристиками. Разом з тим протягом 20-х років його ім'я як поета було в центрі уваги критиків, а вірші й переклади постійно з'являлися у різних тогочасних часописах. Народився М. Терещенко 13 вересня 1898 р. в с. Щербинці на Полтавщині (тепер Золотоніського району Черкаської області). Навчався у Золотоніській гімназії, згодом у Київському політехнічному інституті. Вірші почав писати ще в гімназії, вперше опублікував їх у 1918 р. в «Літературно-науковому віснику». А ще через рік почали його поезії друкуватися і в «Мистецтві», «Музагеті», «Червоному вінку». Поет передавав природні людські настрої — печалі й ніжності («Печаль і ніжність — о, як розняти в душі поета печаль і ніжність»), а це сприймалося як занепадництво. «Не на часі» вважалось захоплення поета народнопісенною творчістю, яке простежувалося у ранніх віршах «Ой летять над синіми борами круки...», «Що в долині білі вівці, а на кручі гай...» та ін. Вже публікація поезій М. Терещенка в «Музагеті» органі символістів — давала привід шукати витоки його творчості в символізмі. Цим і пояснюється те, що поет не включив їх до своєї першої збірки «Лабораторія» (1924). На початку 20-х років М. Терещенко сходиться з групою М. Семенка, бере участь у літературних об'єднаннях «Аспанфут» і «Комункульт». Друкується у виданому В. Поліщуком альманасі «Гроно». Після розколу «Комункульту» входить до «Жовтня». І хоча більшість критиків згодом була одностайна, що з футуризмом М. Терещенко був пов'язаний лише організаційно, однак перехід до іншої «естетичної системи» позначився на світогляді поета, образному ладі його творів та, власне, й в самій структурі вірша. Основні мотиви «Лабораторії» — сучасне місто, індустріалізація, утвердження віри в людину й працю. Головний герой поезій М. Терещенка — кочегар, робітник. Лексика оновлена відповідною виробничою термінологією: «риметрс», «брикс», «казан», «труби», «розтруби», «заводи» і «завкоми». Традиційний вірш поступається місцем верлібру, музиці «парових котлів». Але є в книжці й вірші, зокрема в розділі «Земна книга», в яких чутно відгомін страшного голоду й червоного терору («Зуб за зуб», «Товар»), У 1922 р. вийшла в перекладі М. Терещенка збірка поезій Е. Верхарна. Відтоді він постійно знайомить українського читача з окремими здобутками французької поезії — Війоном, Беранже, Гюго, Потьє, друкуючи переклади в періодичних виданнях. Поетична збірка «Чорнозем» (1925) переважною більшістю творів присвячена селу. М. Зеров слушно назвав вірші збірки «газетними фейлетонами» й радив авторові «Чорнозему» повернутись до перекладів з французької. У 1927 р. М. Терещенко вступає до ВУСППу, тим же роком виходить і одна з кращих книжок поета цього періоду — «Мета й межа», в якій «виразніше, ніж раніше, прориваються патетика поетично-філософської думки», «мотиви гуманістичної тривоги». У ці роки М. Терещенко один із редакторів журналу «Життя і революція», а в 1932 р. входить до складу оргкомітету новоутвореної Спілки радянських письменників. Протягом війни вийшло п'ять його поетичних збірок — «Вінок слави» (1942), «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Ташкентський зошит» (1944), «Зорі» (1944). Поезія М. Терещенка воєнного періоду відзначається людяністю й реалістичністю. Переживаючи війну як вселенське лихо, він водночас уміє виокремити людську долю, особистісну трагедію війни. Найкращі свої поезії («Велике у малім», «Осінній роздум», «Осіннє джерело», «Акварель», «Неспокій» та ін.) він пише саме в 60-ті роки. Це ліричні медитації, зміст яких — усвідомлення людського буття у його індивідуальних проявах, осягнення самоцінності людської особистості. Невід'ємною часткою цього буття виступає і природа. Осінні барви, осінні пейзажі, що навівають елегійний смуток, повертають пам'ять зрілого поета в літа молодості: «хтось розсипав листя серед гаю, що багрянцем оповитий весь. Я в задумі, Я не пам'ятаю, як літа свої розвіяв десь». Незадовго до смерті він уклав «Літературний щоденник» — своєрідне енциклопедично-довідкове видання про письменників, перекладачів, фольклористів, бібліографів із характеристиками й датами основних біо-бібліографічних фактів. Вершиною його багатолітньої перекладацької діяльності стали «Сузір'я французької поезії» та «Вибране» Е. Верхарна.
Объяснение:
