3. Они оба египетские националисты, Садат - умеренее.
Насер ориентировался на СССР только потому, что Англия и Франция после 1952 года заняли очень жесткую позицию по вопросу Суэцкого канала. Кроме того разница в позициях была по вопросам интеграции арабских государств так Насер был сторонником объединения арабских г-в под общим правительством (Сирия и Египет некоторое время назывались Объединенной АР) . Все интеграционные процессы Насер рассматривал с точки зрения борьбы с Израилем.
Садат был более прагматичен, сделал ставку на США и сосуществование с Израилем (Кемп-Девид) , чем навлек на себя не только немилось СССР но и гнев фундаменталистов, который завершился "смертью на трибуне" во время парада... .
А так они оба во время 2 МВ сотрудничали с абвером и были за то, что бы немцы захватили Египет. Садата даже интернировали по этому поводу, уж больно явно он был пронемецки настроен. Когда он пришел к власти то форма у него была один в один немецекая фельдмаршальская, даже фуражка с высоченной тульей.
Объяснение:
У 1668 році Петро Дорошенко призначив Дем'яна Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової до від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Многогрішного піти на переговори з царським урядом.
З іншого боку, він мав власні амбіції — титулу «Наказного гетьмана Сіверського» йому було замало, прагнув поширити владу на все Лівобережжя. 17 грудня 1668 зібрано елекційну раду в Новгороді-Сіверському:
Таким чином, за до компанійців, Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом» та від імені всієї старшини присягнув на вірність царю. Москва втім, з огляду на сумнівний перебіг «вільних виборів» не визнала його титулу до Глухівської наради[5].
Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина провести переговори з Московщиною після війни Іоанна Брюховецького. Посли домовилися про обрання нового гетьмана, бо Петро Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667, яка поділила Україну між Річчю Посполитою й Московією, не міг мати двох сюзеренів.
