ОбъяснПроблема виникнення та походження слов’янської писемності становить значні труднощі через відсутність достатньої кількості джерел, що нерідко суперечать одне одному, а також тому, що до нас дійшли дві слов’янські абетки – кирилиця та глаголиця.
Широкої популярності набуло переконання, що слов’янська писемність виникла одразу, так би мовити "одним махом” у 862 р. Внаслідок спрямованої діяльності великих слов’янських просвітників Костянтина (Кирила) і Методія. На Русь грамотність потрапила ще пізніше – після релігійної реформи Володимира 988 р. з Болгарії в цілком сформованому й усталеному вигляді. Проте ці дві тези не відповідають дійсності і не витримують жодної критики. Насправді слов’янська писемність виникла задовго до IX ст. і на часи Кирила і Методія пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Те, що слов’яни знали писемність до Володимира Великого сумніву не підлягає. Про це давно заявлено в дослідницькій літературі з посиланням безпосередньо на джерела. Найдостовірнішими мабуть тексти русько-візантійських договорів, укладених в 860, 874, 944, 971рр.[1] Важливою проблемою э хронологія , зокрема, визначення часу підписання двох перших угод. В третій редакції "Повісті временних літ” вони перенесені на 907 та 911 рр., тобто на час князювання Олега. Але в дійсності маємо справу з явною фальсифікацією. Реально перший договір був укладений у 860-863рр., а другий – 874 року; отже за часів Аскольда[2].
Объяснение:
Характеристика патриарха Никона и протопопа Аввакума по плану:
1) путь церковного служения
Никон был московским патриархом, а до этого он получил сан священника в московской церкви. А после вместе с женой принял монашеский постриг, бежал в другой монастырь Кожеозерский и стал его игуменом. Потом он стал архимандритом Ново монастыря по приказу царя. Затем он стал митрополитом Новгородским и патриархом Иерусаимским Паисием.
Аввакум был дьяконом, попом, священником, а затем протопопом Юрьева-Повольского.
2) позиция в период церковной реформы
Никон был идеологом проведения церковной реформы, которая так и называлась «церковная реформа Никона»; хотел унифицировать обряды на греческий лад;
Аввакум противостоял реформам Никона и настаивал на сохранении старорусских обрядов.
3) черты характера, поступки
Никон был начитанным, и эта черта сделала его священником в его первой московской церкви.
Аввакум был аскетичным, набожным, критиковал других за грешность и плотские желания, а свои пресекал. Был жестоким человеком и в ссылке наказывал людей ремнями. Написал 43 сочинения: «Житие протопопа Аввакума», «Книга толкований» и прочее.
4) исход жизни.
Никон был исключен из титула патриарха, и он стал монахом.
Аввакум остаток жизни провел в ссылках в разных городах. А по итогу и вовсе был сожжен за то, что не поддерживал реформу.
Что было общим у этих двух людей, яростно выступавших друг против друга?
Оба этих человека имеют общий конец. Несмотря на противостояние их взглядов, они, в целом, закончили одинаково – были наказаны, наверное, потому что царь не был заинтересован в божественном смысле реформ, а больше в том, что соответствовать Византии.
