17-й век стал временем многочисленных народных восстаний, вызванных ухудшением экономического и политического положения России из-за голода, интервенции, ослабления власти, борьбы за царский престол. Разрозненные крестьянские восстания летом 1606 г. переросли в крестьянскую войну под предводительством И. Болотникова. Причиной этого восстания стала попытка В. Шуйского восстановить уплату налогов, отмененных Лжедмитрием 1-м. Восставшие в Путивле крестьяне и холопы во главе с Болотниковым пошли на Москву. К ним примкнуло дворянство южных уездов под предводительством Г. Сумбулова и П. Ляпунова.
К восставшим присоединилось население южных и юго-западных областей России, а также Нижнего и Среднего Поволжья. Одержав несколько побед над царскими войсками, Болотников, взяв Калугу и Каширу, остановился в Коломенском. Однако под Москвой произошло разделение войск. Дворянские отряды частично перешли на сторону Шуйского. Оставшиеся дворяне - Григорий Шаховской и Андрей Телятевский - до конца поддерживали Болотникова, но из-за разности задач, стоящих перед ними, внесли раскол в ряды войска.
При осаде Москвы Болотников потерпел поражение и отошел к Калуге. Тверские и донские казаки восставшим отступить к Туле. После четырехмесячной осады Шуйскому обманом удалось склонить Болотникова к капитуляции. Он обещал сохранить жизни восставшим, если они прекратят сопротивление. Однако боярское правительство не сдержало свое обещание - над участниками крестьянско-дворянской смуты была учинена жестокая расправа. Ивана Болотникова сослали в далекий Каргополь, где он был втайне ослеплен и утоплен.
Причиной неудачи этого восстания стало отсутствие четкой программы и дисциплины в войске.
Многочисленные восстания середины 17-го в. свидетельствовали о кризисном состоянии страны. Соляной бунт в 1648 г. в Москве возник по причине замены единого налога налогом на соль, что вызвало ее значительное подорожание.
В Пскове и Новгороде в 1650 г. произошли волнения из-за резкого увеличения цены на хлеб.
Огромное количество выпущенных правительством медных денег привело к быстрому падению их стоимости. Это стало причиной обнищания низших слоев населения Москвы. Летом 1662 г. произошел Медный бунт, и медные деньги были изъяты из обращения.
Объяснение:
Выбери что тебе надо
Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.
Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).
