По-перше, вона була логічним й історичним продовженням греко-римської античності.
По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал.
По-третє, мала великий, інколи вирішальний вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (візантійський вплив на формування і розвиток культури Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, Білорусі, України, Росії, Грузії, Вірменії незаперечний).
По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов’ян, персів, тюрків, вірмен, грузинів і т. д., що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.
Свободные люди, ограниченные в правах; рабы; свободные люди, обладающие правами
Объяснение:
Как всякое рабовладельческое государство, Древний Вавилон знал деление общества прежде всего на свободных и рабов.
Свободное население Вавилона, в свою очередь, делилось на полноправных и неполноправных.
Полноправные свободные граждане «авилум» (человек, муж) составляли основную массу населения. В большинстве своём они владели землёй, несли имущественные и личные повинности в пользу государства.
Полноправным гражданам противостояли «мушкену» (покорный, находящийся на царской службе ).
На неравноправное положение «мушкену» указывают статьи закона, определяющие наказание за преступление против него. Членовредительство, нанесенное «мужу», каралось соответствующим членовредительством виновного, но если членовредительство было совершено по отношению к «мушкену», то виновный платил лишь штраф.
