Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь kāngjū, палл. Канцзюй, др.-кит. khāŋka) — название древнего государства (не ранее рубежа IV и III веков до н. э. — IV век н. э.)[1] в Трансоксании[2], на два-три века ставшего второй по мощи силой в регионе после юэчжей[3]. Его население, кангюи (кит. трад. 康, пиньинь Kāng), было индоевропейским полукочевым народом, вероятнее всего иранским[4][5], идентичными согдийцам[6], или другим близким к ним иранским группам, таким как Асии[7]. К западу от Кангюев обитали сармато-аланские племена (Яньцай), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюи граничили с Ферганой.
Объяснение:
Внаслідок Пунічних війн Рим розширив свою владу на більшості Середземноморського басейну, що значно збільшило його процвітання. Багато хто приписує успіх римським легіонам, які, правда, формували найбільш грізну військову машину, яку бачив світ. Однак зброя може бути настільки ж ефективною, як та, якою вона володіє; і армія може бути настільки ж ефективною, як і уряд, який її використовує. Римляни, схоже, зрозуміли три основні військові догми: війна - це продовження політики іншими що межа між безладом і порядком лежить у логістиці, і що армія не може утримувати ґрунт занадто довго без згоди місцевих жителів.
Наступною основною проблемою полягала в тому, що більшість анексованих людей - латиняни, італійці, багаті та раби - не брали участі в управлінні. Не маючи місця для вирішення питань та скарг, недарма одне з найбільш наполегливих явищ, пов’язаних з експансією Риму, - це поширені різні заколоти завойованих людей у процесі романізації. Наприклад, заколот Верцингеторікса, паннонсько-далматинський заколот, повстання Армінія, батавійський заколот і, звичайно, три юдейські заколоти. Представництво, навіть на місцевому рівні, до б зняти частину тиску та створити добру волю серед людей. Пам'ятаючи, що Рим розпочав політику інкорпорації, цей зсув у політиці йшов всупереч власним основним принципам Риму.
Але зворотною стороною римських завоювань стали й результати для самого Риму. Постійні війни, витрати на військові походи, смерті, каліцтва, орієнтація із соціальної держави на державу завойовницю спричинювало хвилювання й серед жителів вже величезною Римської імперії.
