К сожалению, не указан период, поэтому я предположу, что после крестьянской реформы.
Почему?
Потому что начиная с 61года 19века либеральное движение в России переживает существенный рост. Как это выражалось?
Руководители были намерены оказывать влияние на правительство для того, чтобы проведенные реформы углубить. Дальше начиная с 70х рост движения укрепился из-за русско-турецкой войны. Они пытались всячески воздействовать на правительство и здесь, писали туда записки о тяжелом экономическом положении народа, и о том, что Конституция необходима, как и гражданские свободы. Кто-то хотел созвать Учредительное собрание – например, таким был Петрункевич, который считал важным введение Конституции снизу, а не сверху, потому что так документ не будет отражать интересы народа.
Были и системные либералы, среди которых Лорис-Меликов, Милютины. И в целом, Лорис-Меликов подготовил достаточно сильный проект для Александра 2, правда, все это быстро прекратилось из-за убийства, поскольку параллельно с либералами также активизировались народники, умеющие иные формы воздействия.
По сути, после реформы либералы поняли, что дорога открыта, но из-за страха вели осторожную деятельность. Опирались они на земства и интеллигенцию, то есть на узкие слои общества.
У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 p. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показниками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.
У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критикувати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.
VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p.
Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 p. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 p., ЗО січня з'їзд Рад постановив:
"Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З'їзду, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.
Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.
