Во II н.э. Римская империя достигла расцвета. Центром огромной империи был город Рим. Из него во все концы империи (провинции) вели 372 мощенные камнем дороги, через каждые тысячу шагов появлялись таблички с указанием расстояния до Рима. Рим и его основные постройки, такие как Пантеон, были призваны воплотить идею могущества и величия империи.В этот период в Риме проживало более миллиона человек. Тысячи жителей из Италии и провинций стремились ежедневно попасть в Рим. Одни приезжали по торговым делам, другие хотели получить выгодную должность на службе у императора. Кто-то приезжалпосмотреть на гладиаторские игры в Колизее (Амфитеатр Флавиев), вмещавшем около 50 тысяч человек, или гонки колесниц в Большом цирке.
Главной достопримечательностью Рима был Пантеон (храм всех богов). Пантеон увенчан куполом, похожим на половину шара. Храм выстроен из кирпича и бетона, внутри облицован мрамором. Рим был крупнейшим городом империи, его называли вечным, золотым или же Городом.
Объяснение
Якось п’ять тисяч рокiв тому...
Трипільська культура, що була розповсюджена на території України в VI—III тис. до н.е, овiяна загадками. Вчені досі точно не можуть сказати, звідки вона взялася і куди поділася. Дуже багато таємниць трипільці взяли з собою в небуття. І тепер археологи намагаються з’ясувати цей феномен.
Вона стала апогеєм розвитку людства періоду енеоліту. Це була справжня культура, яка випередила свій час. Трипільці за своєю діяльністю були землеробами і справжніми майстрами з обробки землі. Також вони мали високо розвинуту систему містобудування. Їх містоустрій досі дивує археологів усього світу.
Більша частина трипільських поселень зосередилася на території сучасної України, а її основним осередком стала Черкаська область. Тут розташовуються 11 поселень, iз яких найбільші — це «Тальянки», «Доброводи», «Чичиркозівка» та «Майданицьке». Усі ці об’єкти перебувають під опікою Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», що розташований у селищі Легедзине.
Цей музей-заповідник унікальний. У його фондах зберігаються автентичні пам’ятки, яким понад 5 тисяч років. На базі заповідника функціонує археологічна експедиція.
Музей розташований у мальовничому куточку Центральної України, серед зелених пагорбів і круч Черкащини, де колись народився та жив великий Кобзар. У фондах музею зберігається одна з найбільших в Україні колекцій кераміки. Аби розмістити все, не вистачає фінансування. «Потрібні виставкові вітрини, освітлення», — говорить директор музею-заповідника Владислав Чабанюк.
Біля музею розташувалися мальовничі мазанки, оздоблені в традиціях трипільського живопису. Відвідувачі можуть потрапити всередину, відчути атмосферу і справжній трипільський дух, який насправді панує в цьому місці.
Офіційно музей-заповідник функціонує з липня 2003 року. Але археологічні роботи ведуть тут із 1981 року. Започаткував їх український археолог Володимир Круц. І за 35 років діяльності вченим удалося дослідити 49 жител. Проте їх загальна кількість сягає близько 2700 одиниць. І це лише в Тальянках. «Тому роботи тут вистачить не на одне покоління. Треба дочекатися, поки з’явиться обладнання, за до якого можна буде зробити комплексний аналіз матеріалів. Поки його ще не існує», — зауважує голова археологічної екпедиції заповідника Олексій Корвін-Піотровський.
Щороку сюди, на Черкащину, з’їжджаються студенти історичних та педагогічних університетів. «Студентам ми можемо виділити лише невеличкий обсяг роботи, адже вона потребує надзвичайної прискіпливості: один неохайний рух, і матеріал буде пошкоджено... Ця копiтка робота — це також внесок у науку» — зауважує пан Корвін-Піотровський. Таким чином студенти багатьох українських вишів Києва, Черкащини, Кіровограда мають змогу практикуватися в археологічній роботі.
До речі, для дослідження культурного шару привозили магнітометр із Великобританії. Саме той, котрим досліджували місцевість біля Стоунхенджу. Для того аби зрозуміти, де знімати культурний шар, потрібно зробити магнітну зйомку, де буде видно об’єкти, сховані під землею.
«Коли працюєш із землею, стаєш землезалежним», — діляться науковці. Саме тому ця місцевість не відпускає вчених зi своїх історичних обіймів.
