Какой каганат занимал территории от манголии до центральной Азии переод 840 924гг?

Особливістю Італії було те, що значна частина країни перебувала під австрійським ярмом (Ломбардія, Венеціанська область, Парма, Модена, Тоскана). Для Австрійської імперії Італія була, як висловлювався канцлер Меттерніх, «виключно географічним поняттям». Боротьба за визволення від австрійського панування розглядалася італійськими патріотами як необхідна передумова національного відродження країни.

У Римській області зберігалася світська влада папи, що також стало однією з перешкод на шляху до національного об'єднання Італії. Королівство обох Сицилій (його континентальну частину за давньою звичкою називали Неаполітанським королівством) перебувало під владою іспанської гілки роду Бурбонів і залишалося найвідсталішою частиною Італії, в якій зберігалися феодальні відносини.

Боротьба за національне визволення та об'єднання країни поєднувалася з виступами селян і міської бідноти. їх підтримували ліберально-демократичні кола, що домагалися запровадження парламентської форми правління, забезпечення громадянських і політичних прав. Виходило на те, що в революційних подіях в Італії брала участь більшість верств населення — ліберальне дворянство та підприємці, студентство, ремісники, робітники, селяни, міська біднота. До боротьби за національне визволення були залучені навіть монархи. Результатом цього стала як різноманітність форм і методів боротьби, так і непослідовність дій учасників революційних подій.

Подією, що започаткувала революцію, стало повстання 12 січня 1848 р. в Палермо на о. Сицилія. Звістка про перемогу на Сицилії швидко поширилася в країні. У містах відбувалися мітинги й демонстрації з вимогами об'єднання країни, запровадження конституції, війни за визволення від австрійського гноблення. Революційна хвиля викликала запровадження в усіх італійських державах (окрім Ломбардії та Венеції) конституцій, обрання парламентів та формування урядів із поміркованих лібералів.

Звістка про революційні події у Відні стала поштовхом до антиавстрійських виступів у березні 1848 р. у Венеції та Ломбардії. Наприкінці місяця австрійці змушені були вивести війська з Венеції. Тут одразу було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд.

18 березня 1848 р. повстання проти австрійців спалахнуло в Мілані. Міланцям довелося вести боротьбу проти 15-тисячної австрійської армії. П'ять днів тяжких боїв завершилися перемогою повстанців.

Звістка про вигнання австрійців з Мілана миттю облетіла всю країну. Патріотичне піднесення, що охопило італійців, спонукало короля П'ємонту Карла-Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрії. У цьому він побачив можливість здійснити власну мрію та об'єднати під своєю владою Північну Італію. Про підтримку короля П'ємонту оголосили й інші монархи. Приєднався до п'ємонтської армії Джузеппе Ґарібальді, який, дізнавшись про події на Батьківщині, повернувся з загоном своїх прибічників з Південної Америки. Однак наприкінці липня 1848 р. австрійці зуміли завдати поразки армії повсталих і знову окупували Північну Італію.

Попри репресії австрійців, італійці не припинили боротьби. На початку 1849 р. спалахнуло повстання в Римі. Папа римський втік. Установчі збори скасували світську владу папи та проголосили Римську республіку. Було проведено демократичні перетворення: націоналізовано церковні землі, відокремлено школу від церкви, зменшено податки й мито та ін.

Будущая императрица Всероссийская, урожденная София Августа Фредерика Ангальт-Цербстская, принцесса цербстская, в 1744 году после принятия православия получила имя Екатерины Алексеевны.

 

В следующем году она стала супругой наследника престола Петра Федоровича. Еще до венчания стало очевидно, что брак этот будет несчастливым.

 

В то время как будущая императрица искренне полюбила Россию, чувствуя себя русской если не по крови, то по духу, Петр пренебрегал русскими обычаями и считал идеалом государственного устройства Пруссию.

 

Недолгое правление Петра III в качестве императора закончилось дворцовым переворотом 1762 года, в результате которого императрицей и самодержицей Всероссийской становится Екатерина II.

 

Вся ее политика была направлена на установление величия Российской империи. Еще при жизни Екатерину II прозвали Великой. Многие свои деяния Екатерина совершала под влиянием идей французского Просвещения и форму правления, принятую императрицей, называют просвещенным абсолютизмом.

Объяснение: