У 915 р. печеніги вперше вступили в контакт із Руссю Україною, а з 920 р. їхні відносини стали ворожими. Війна між ними зі змінним успіхом тривала до 1036 р.
Остання згадка про печенігів пов’язана з їх походом на Візантію в 1122 р. разом із половцями й берендеями, які зазнали поразки в боротьбі з князем Володимиром Мономахом.
У 1055 р. торки були розбиті на річці Сула військом князів Ярославичів.
Назва «половці» не була самоназвою окремого народу. Так називали їх у Русі-Україні. Уперше руські літописи згадують половців у 1055 р., коли вони на чолі з ханом Блушем уклали мир із Руссю-Україною, а вже в 1061 р. «прийшли половці перший раз на Руську землю воювати…
1172 р. спалахнула нова війна половців із руськими князями, що тривала 20 років. Хан Кончак у 1176 р. розгромив дружини руських князів поблизу Ростовця.
Від кінця X ст. Боспор перейшов під владу руських князів та отримав назву Тмутороканське князівство, яке було розташоване на перетині великого торгового шляху з Європи на Схід.
Формально візантійські імператори зберігали владу на південному узбережжі Криму до монгольського завоювання 1239 р.
Після розгрому в 1204 р. Константинополя хрестоносцями Кримська Готія, або князівство Феодоро, яке постало наприкінці ХII ст., зажило самостійним життям.
