Название «Золотая Орда» впервые было употреблено в 1566 году в историко-публицистическом сочинении «Казанская история», когда самого единого государства уже не существовало. До этого времени во всех русских источниках слово «Орда» использовалось без прилагательного «Золотая». С XIX века термин прочно закрепился в историографии и используется для обозначения улуса Джучи в целом либо (в зависимости от контекста) его западной части со столицей в Сарае.
В собственно золотоордынских и восточных (арабо-персидских) источниках государство не имело единого названия. Оно обычно обозначалось термином «улус», с добавлением какого-либо эпитета («Улуг улус») или имени правителя («улус Берке»), причём не обязательно действующего, но и царствовавшего ранее («Узбек, владетель стран Берке», «послы Тохтамышхана, государя земли Узбековой»). Наряду с этим в арабо-персидских источниках часто использовался старый географический термин Дешт-и-Кипчак[22]. Слово «орда» в этих же источниках обозначало ставку (передвижной лагерь) правителя (примеры его употребления в значении «страна» начинают встречаться только с XV века). Сочетание «золотая орда» (перс. اردوی زرین, Urdu-i Zarrin) в значении «золотой парадный шатёр» встречается в описании арабского путешественника Ибн Баттуты применительно к резиденции хана Узбека.
В русских летописях слово «орда» обычно означало войско. Его употребление в качестве названия страны становится постоянным с рубежа XIII—XIV веков, до этого времени в качестве названия использовался термин «Татары»[23]. В западно-европейских источниках были рас наименования «страна Команов», «Комания» или «держава татар», «земля татар», «Татария»[22]. Китайцы называли монголов «татарами» (тар-тар)[24].
В современных языках, которые связаны ордынским старотатарским, Золотая Орда именуется: Олуг юрт/йорт (Большой дом, Родина), Олуг улус/олыс (Большая страна/округ, округ старшего), Дәшти кыпчак (Степь кипчаков) и т. д. Точно также если столичный город называется Баш кала (Главный город), то передвижную ставку называют Алтын урда (Золотой центр, шатёр, станица).
Границы Орды арабский историк Аль-Омари, живший в первой половине XIV века, определял так:
Границы этого государства со стороны Джейхуна — Хорезм, Саганак, Сайрам, Яркенд, Дженд, Сарай, город Маджар, Азака-Кака, Акча-Кермен, Кафа, Судак, Саксин, Укек, Булгар, область Сибири, Ибирь, Башкырд и Чулыман…
Князь Костянтин Іванович Острозький народився в 1460 році на Волині. Рано втратив обох батьків. Розпочавши свою військову кар'єру за часів короля Яна I Ольбрахта, став одним із найвидатніших полководців XVI століття. Сучасники порівнювали його зі стратегами античності — провів 35 битв, програв 2, брав участь в успішних кампаніях проти татар та Московської держави.
За перемогу біля Очакова проти сил хана Мехмет-Ґірея першим отримав посаду Великого гетьмана Литовського 10 серпня 1497 року.[4]
У битві над Ведрошею 14 липня 1500 року русько-литовсько-польське військо під керівництвом Костянтина Острозького зазнало поразки від московського війська, сам Костянтин потрапив у полон. 1506 року Василій ІІІ змусив Костянтина Острозького підписати присягу на вірність; отримавши свободу пересування, втік на Волинь у 1507 році. 4 грудня 1507 року король надав йому правом «доживоття» монастир св. Миколая в Жидичині.
Незважаючи на заборону будувати у Великому князівстві Литовському нові церкви, 19 червня 1511 отримав дозвіл короля на перебудову соборної церкви Вільнюса — Пречистої Богородиці. 2 липня 1511 отримав на сеймі в Бересті підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання світських чинників у справи призначення на посади (аналогічний документ король видав 9 лютого 1522 року для Турівської та Пінської єпархій за його сприяння в проханні архієпископа Йонаша (Івана). У 1514 отримав дозвіл на будівництво мурованої церкви Св. Трійці на місці дерев'яної, нової — Успіння (пол. Przeniesienie) Св. Миколая у Вільнюсі. В 1521 р. було збудовано нову замкову церкву в Острозі[5].
Король Сиґізмунд I Старий повернув князеві посаду Великого гетьмана Литовського в 1507.
