Яків VІ, став королем в 1578 році у віці дванадцяти років і знав, що, як єдиний родич Єлизавети, він міг успадкувати англійський трон після її смерті. Він також усвідомлював, що союз католицьких Франції й Іспанії може привести до їхнього вторгнення в Англію, так що він повинен був зберігати дружбу й з ними. Король умудрився зберігати мир і там, і там, залишаючись офіційно протестантським союзником Англії.
Якова VІ пам'ятають як слабкого й непроникливого правителя. Однак, він не був таким, коли правил тільки Шотландією, де більш-менш попорався як із протестантами, так і з католиками й став частково стримувати влада Церкви. Як і Тюдори, він вірив в одноособове правління короля, тому приймав рішення за до своїх близьких радників, а не парламенту. Але, на жаль, він не мав багатство й військову міць Тюдоров.
Найбільшою перемогою Якова VІ було його сходження на англійський трон в 1603 році. Мало хто в Англії захоплювався ідеєю короля - вихідця з дикої північної провінції. Але той факт, що його прийняли, доводить його здатності дипломата й правителя.
Династія Стюартів, почата Яковом І правила не так успішно, як Тюдори. Їхні розлади з парламентом привели до громадянської війни. Єдиний король Англії, що був суджений і страчений, був Стюартом. Республіка, що пішла за стратою, була ще менш успішної, і за бажанням народу на трон був покликаний син убитого короля. Іншого Стюарта скинули його власна дочка і її чоловік Вільгельм, представник Оранской династії. Але Вільгельма в правителі вибрав парламент. Коли ж в 1714 році вмерла остання з Cтюартов, королева Ганна, монархія вже не була абсолютної, як це було при Якові І. Вона стала "парламентською монархією", що підкоряється конституції.
