З відділенням Кримського улусу від Золотої Орди і утворенням Кримського ханства між Кримом і сусідніми країнами відразу ж зав'язалися досить жваві дипломатичні зносини, які тривали до приєднання Криму до Росії.
Утворене Кримське ханство на чолі з династією Гіреїв робило сильний вплив на політичне життя Московської Русі, Польсько-Литовської держави, Великий Орди, а з 1475 року - Туреччини і ще цілого ряду держав.
Самому Кримському ханству на чолі зі своїм першим ханом Хаджі-Гіреєм на перших порах свого існування треба було вирішувати цілий ряд надзвичайно складних завдань. При цьому основною проблемою було закріплення свого становища як незалежної держави, відбиваючи насамперед домагання Великої Орди знову об'єднати всі татарські ханства під своєю зверхністю.
Виходячи з створилися обставин і будував свою зовнішню політику Хаджі-Гірей. У перші роки свого правління він перш за все спирався на союз і підтримку Польсько-Литовської держави, завдяки до якого отримав можливість опанувати престолом в Криму. Але незабаром розумний і далекоглядний Хаджі-Гірей зрозумів, що найнадійнішим союзником в проваджень його планів може бути тільки Московська Русь, так як і для Москви і для Криму ослаблення і знищення Великої Орди було необхідною умовою подальшого розвитку і існування цих держав.
Між Москвою і Кримом починають налагоджуватися тісні взаємини. В. Д. Смирнов, добре вивчив історію Кримського ханства, стверджував: «Хаджі-Гірея вигідніше було щадити російських, аби не дати оговтатися Золотій Орді».
Москві також був вигідний союз з Кримським ханством, так як воно до цього часу, завдяки розважливим діям Хаджі-Гірея, мало досить значним військом. Автор короткої історії Кримського ханства писав: «Так як Хаджи-Гірей вмів залучати серця, то він під час свого правління зібрав в Криму значна кількість народу з Волги. Оскільки ж від цього у нього було багато війська ... »Таким чином, в боротьбі з Великою Ордою Москва отримала союзника, готового надати до перш за все своїм великим військом.
І коли в 1445 році хан Великої Орди Сейд-Ахмет почав наступальні операції проти московського великого князя Василя II, то Хаджі-Гірей прийшов на до останньому і завдав військам Сейд-Ахмета нищівної поразки.
У міру зміцнення позицій Кримського ханства загострювалися його взаємини з Великою Ордою і все міцніше ставав союз з Москвою. У 1465 році, як раз в цей момент, коли правитель Великої Орди хан Ахмат зібрав велику армію для нанесення удару по Московської держави, хан Хаджі-Гірей знову порушив плани Великої Орди, завдавши удар з тилу. Все це свідчило про те, що кримський хан прагнув запобігти подальшому посилення Великої Орди, виробити новий курс зовнішньої політики Криму, домогтися зближення з Москвою і одночасно послабити контакти з Ягеллонів.
З припиненням династії Романовичів Галицько-Волинська держава поступово занепадає. У 1325 р. володарем Галицько-Волинської держави було обрано 14-річного княжича Болеслава. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслав. Певний час він, незважаючи на польське походження, воював з Польщею за раніше захоплені нею українські землі. Правда, його зусилля були безуспішними й призвели лише до створення антиукраїнського польсько-угорського союзу.
Юрій ІІ не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, в сер. XIV ст. Галицько-Волинська держава перестає існувати. Серед причин її занепаду були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви.
Історичне значення Галицько-Волинської держави в історії Європи у ХІІ – першій половині ІVст. полягає в тому, що вона захистила Європу від азіатських орд;
25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українськиї земель.
Протягом ХІV століття велика частина території колишньої Київської держави – спочатку Берестейщина, Пінщина, потім Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київ і Поділля перейшли під владу Литовського князівства.
І етап — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга. Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
II етап — «ослов'янення» литовських правителів. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Створюється ілюзія продовження давньоруської державності. Починаючи з правління Ягайла у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель.
III етап — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. політика зумовила швидку появу опозиції, яку очолив князь Вітовт. У1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств , внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель.
IV етап— посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава — Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі.
Отже, перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. розпочалося м'яке, «оксамитове», але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.
