Правительство России под руководством Е. Т. Гайдара, назначенное Б. Н. Ельциным в сентябре 1991 г., разработало план радикальной экономической реформы с целью перехода к рыночной экономике, который получил название «шоковой терапии». Реформа началась 1 января 1992 г. Ее основными составляющими были:
либерализация цен, отмена их государственного регулирования и введение свободной торговли;
приватизация государственной собственности путем выдачи каждому гражданину приватизационного чека (ваучера), закреплявшего право на получение доли государственной собственности;
сокращение государственных расходов на здравоохранение, образование, социальную поддержку населения.
Либерализация цен решила проблему дефицита: полки магазинов наполнились товарами, в основном импортными, но цены на них выросли настолько, что для многих покупателей они стали недоступными. Гиперинфляция привела к обесцениванию денежных сбережений населения. Большое количество предприятий легкой промышленности разорилось, будучи не в силах конкурировать с дешевой импортной продукцией. Закрылись или значительно сократили объемы производства предприятия, связанные с военно-промышленным комплексом, лишившиеся государственных заказов из-за окончания холодной войны. Серьезной проблемой стала задолженность по заработной плате работникам частных предприятий и бюджетной сферы (врачам и учителям).
Либерализация цен решила проблему дефицита: полки магазинов наполнились товарами, в основном импортными, но цены на них выросли настолько, что для многих покупателей они стали недоступными. Гиперинфляция привела к обесцениванию денежных сбережений населения. Большое количество предприятий легкой промышленности разорилось, будучи не в силах конкурировать с дешевой импортной продукцией. Закрылись или значительно сократили объемы производства предприятия, связанные с военно-промышленным комплексом, лишившиеся государственных заказов из-за окончания холодной войны. Серьезной проблемой стала задолженность по заработной плате работникам частных предприятий и бюджетной сферы (врачам и учителям).
Объяснение:
Свої особливості мало образотворче мистецтво. Якщо грецька скульптура прославилася насамперед узагальненими образами, які втілювали людську красу, то в Римі значного розвитку набув жанр психологічного скульптурного портрета. Його джерелами були: особливий культ родини (латиною – “фамілії”), предків у римлян, з одного боку, а з другого – нове сприйняття особистості, її ролі в історії. Мистецтво “оживило” історію, залишивши портретну галерею її головних дійових осіб: Помпея Великого, Юлія Цезаря, Цицерона, Октавіана та інших.
Фресковий живопис і мозаїка – реалістичні, з багатою колірною гамою, з передачею об'єму і глибини простору – стали відомі після розкопок міст Помпеї і Геракуланума, знищених під час виверження вулкана Везувій у 79 р. н.е. Ця трагедія, яка принесла загибель людям, зберегла життя творам мистецтва. Розкопки тут розпочали у XVIII ст., вони тривають і зараз. Про живописні портрети дізналися після археологічних знахідок у Фаюмському оазисі в Єгипті, де склався поховальний обряд, що об'єднав східні і західні традиції. На дошках (іноді - тканинах) на восковій основі були написані портрети померлих, які вражають витонченістю, а також точністю передачі не тільки зовнішності, але й внутрішнього світу людини.
Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане зі святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були міми – побутові комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне становище. У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.
Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію театральної культури.
Объяснение: больше не нашла(
