Жизнь учёного была долгой и насыщенной. Он родился в 1863 году на Украине в образованной и талантливой семье. Его троюродный брат — прозаик Владимир Короленко, который написал «Дети подземелья», «Слепой музыкант» и другие известные произведения. Папа Вернадского был профессором.
Сначала семья переехала в Петербург, но там оставалась недолго и отправилась в Харьков, где прожила несколько лет. Затем опять в Петербург, где Владимир Иванович окончил гимназию и поступил в университет. Здесь он изучал естественные науки, а его учителями были известнейшие люди, в том числе Д.И.Менделеев.
Окончив университет, Вернадский занимался геологией и минералогией, а потом преподавал эти науки в Московском университете. Однако, когда нескольких профессоров уволили по политическим обвинениям, Вернадский тоже ушёл из университета.
Характеризуючи соціальні та світоглядні передумови середньовічної культури, необхідно усвідомити хронологічні рамки Середньовіччя. Під середньовічною культурою сучасна наука розуміє культуру доби феодалізму, що відповідно до країн Західної Європи становить період приблизно від У до ХУ ст. Формування феодальних відносин у країнах Західної Європи відбувається нерівномірно. У Франції та Італії – впродовж ІХ-ХІ ст., у Німеччині – до середини ХІ ст., завоювання Англії кінця ХІ ст. прискорили процеси феодалізації у цій країні.
До кінця ХІ ст. у Західній Європі завершується поділ суспільства на землевласників – феодалів (сеньйорів) та залежних селян (сервів). Феодальні відносини характеризуються поєднанням верховної влади, у тому числі політичної, з землеволодінням, васальною ієрархією. Відносини особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів) становили систему васалітету. Васал отримував землі від вищестоящого сеньйора, який, у свою чергу, був чийсь васал. Одержання землі зобов’язувало васала виконувати військові обов’язки, брати участь у суді і т.д.
Найважливішим соціальним явищем раннього Середньовіччя була аграризація населення, що зумовила деякі своєрідні риси середньовічного суспільства. Зокрема, його аграрний характер, самодостатність великої кількості закутків, на які розпався колись єдиний римський світ. Матеріальна середньовічна культура формувалася на основі замкнутого натурального господарства сільського маєтку, нерозвиненості товарно-грошових відносин. Надалі основою культури стало і міське середовище, бюргерство, ремісниче цехове виробництво, торгівля, грошове господарство. З утворенням централізованих держав оформилися стани, що визначили структуру середньовічного суспільства – духівництво дворянство та “третій стан” – “народ”. Духівництво піклувалося про душу людини, дворянство (лицарство) займалося державними справами, народ працював.
