Задовго до прийняття християнства на наших землях опіку над хворими розуміли як моральний обов’язок.
Накопичуючи знання, передаючи їх з покоління в покоління, народні лікарі створили унікальну культуру, яка тисячоліття стояла на варті здоров’я.
Знахарі, чудесники, відуни — саме так називали цілителів у Київській державі. У медицині минулого поєднувалися містика і практичний досвід. Хвороби лікували оберегами та джерельною водою, травами та замовляннями.
Лікувальний дар на Русі цінувався надзвичайно високо. На сторінках літописів імена цілителів постають поруч з іменами князів.
Історія донесла до нас ім’я славетного лікаря Києво-Печерського монастиря монаха Агапіта. Славу й повагу народу він отримав за сердечне, щире ставлення до хворих, скромність і безкорисливість (гроші за лікування Агапіт не брав). Саме при монастирях з’являються перші лікарні.
Объяснение:
Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т. ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.
Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.
