В першу чергу, в раціональному та продуктивному лиття друкарських знаків. Спочатку з твердого металу виготовлявся штамп (пуансон), на якому рельєфно в дзеркальному зображенні гравірувався буквений знак. Пуансон вдавлювали в матрицю – пластинку, зроблену з м’якого металу, наприклад, з міді, внаслідок чого виходило поглиблене пряме зображення знаку. Матрицю вставляли в словолитну форму й заливали розплавленим металом, який повинен був легко плавитись при порівняно невисоких температурах, не бути дуже в’язким у розплавленому виді й швидко застигати при охолодженні. Жодний природний метал таких властивостей не має, і в результаті тривалих дослідів Ґутенберг вибрав сплав – гарт, який складався зі свинцю, олова та сурми. Після охолодження металу одержували металеву літеру з рельєфним дзеркальним зображенням букви. Словолитний прилад забезпечував масове виробництво ідентичних літер, які далі розміщували в набірній (складальній) касі (ящику, розділеному перегородками на окремі відділення за кількістю шрифтових знаків). Складальник брав їх звідти і складав із них у спеціальному інструменті – верстатці – слова і рядки. На набірній дошці з цих рядків складали друкарську форму. Для змащення металевих літер не підходили чорнила, які застосовувались для ксилографічного друку. Ґутенберг почав виготовляти друкарську фарбу із сажі та оліфи. Щоби одержати з покритого фарбою набору якісний відбиток, йому знадобився прес, основною частиною якого були плита, що за до гвинта притискалася до набору, вкритого аркушем паперу. З винаходом Й.Ґутенбергом відливання літер, набірної техніки, друкарської фарби і друкарського верстата були створені основи того традиційного друкарського процесу який згодом став застосовуватись в усьому світі.
Объяснение:
тут подробно описано
