Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духу. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.
Імовірно, про велич цього хлопчика в майбутньому можна було здогадатися гаючи за ним із дитинства. Він міг бути й невблаганним романтиком, і тверезим раціоналістом, і безнадійно закоханим, і жорстоким ґвалтівником.
Минали роки, Олександр дорослішав. Філіп, його батько, почав відчувати, наскільки холодно до нього ставиться його син. У ньому не відчувалося звичайної синівської прихильності. Швидше за все, це пояснювалося напруженими стосунками між його батьками. Тим більше що Олександр був дуже прив'язаний до матері. Він знав про невірність свого батька, знав, що мати, Олімпіада, ненавидить його, ревнує. Цю жорстокість і перейняв від матері Олександр. До того ж він ще й заздрив своєму батькові, його успіхам. Йому дуже хотілося, щоб у майбутньому йому випала можливість помірятися з власним батьком славою й силами.
Філіп, як міг, намагався знайти спільну мову зі своїм сином, але всі його спроби закінчувалися розчаруванням. Він прекрасно усвідомлював, що вплив матері на Олександра набагато більший, ніж його власний. До того ж йому було відомо, що улюблені вчителі сина Лісімах і Леонід повністю підтримували Олімпіаду. Філіпові не подобалося таке ставлення, і він вирішив, що Олександра може "переробити" тільки справді велика людина. Тому Філіп відправляє Аристотелю на острів Лесбос своє за й незабаром одержує позитивну відповідь.
Но были и такие греки, которые выше всего ставили независимость и свободу своего родного города. В Афинах страстным и непримиримым противником Филиппа стал оратор Демосфен. Разъезжая по Греции и произнося гневные речи против македонского царя, он сплотил ряд городов для борьбы с ним.
Знаменитая в истории Греции битва произошла близ города Херонея в 338 году до н. э. В боевом строю с оружием простого воина стоял Демосфен. Македоняне превосходили греков численностью войск, тем не менее битва длилась долго. Под угрозой оказалось владычество Филиппа и даже его жизнь. Тогда царь притворным отступлением увлёк за собой афинские отряды. Не разгадав хитрости, они бросились преследовать противника, призывая друг друга гнать врагов обратно в Македонию. В этот момент восемнадцатилетний Александр во главе конницы нанёс по остальным эллинским отрядам сокрушительный удар. Видя успехи сына, Филипп внезапно повернул назад и обратил греков в бегство. Убитых было множество. После победы вне себя от радости Филипп устроил пиршество прямо на поле битвы среди неубранных тел.
Однако царём Греции умный Филипп себя не объявил. Он добился того, что греческие города поклялись ему в верности и признали своим военным предводителем. Немедленно началась подготовка похода македонян и греков на персов.
В Македонии шли празднества по случаю свадьбы царской дочери. Филипп, окружённый друзьями и телохранителями, направился в театр. Внезапно один из царских приближённых, выхватив из-под одежд изогнутый клинок, пронзил им Филиппа и попытался скрыться. Но стража догнала его и заколола. Осталось навсегда загадкой, по каким причинам убийца поднял руку на властителя Македонии. Новым царём войско провозгласило юного Александра.