Основним соціальним розподілом у Римі став розподіл на вільних і рабів. Єдність вільних громадян Риму (квиритів) деякий час підтримувалася існуванням їхньої колективної власності на землю і рабів, що належали державі. Проте з часом колективна власність на землю ставала фіктивною, громадський земельний фонд переходив до окремих власників, поки, нарешті, аграрний закон 3 року до н.е. не ліквідував його, остаточно затвердивши приватну власність.
Вільні в Римі розпадалися на дві соціально-класові групи: верхівку рабовласників ( землевласників, торговців) і дрібних виробників (хліборобів і ремісників ), що становили більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота, пролетарі. Через те, що рабство спочатку мало патріархальний характер, боротьба між великими рабовласниками і дрібними виробниками, які найчастіше самі обробляли землю і працювали в майстернях, довгий час становила основний зміст історії Римської республіки. Тільки з часом протиріччя між рабами і рабовласниками виступає на перший план. Раби в період республіки перетворюються на основний пригноблений і експлуатований клас. Головним джерелом рабства був військовий полон. Так, після розгрому Карфагена в рабство було звернуто 55 000 осіб, а всього в II-I ст. до н. е. - більше півмільйона.
Главное отличие фракций между собой заключалось в ведении борьбы за получение власти:
- Меньшевики придерживались менее радикального метода ведения борьбы. Законное изменение положения включало в себя проведение выборных кампаний, ведения идеологической пропаганды среди народных масс населения, а также политическую борьбу в соответствии с законами России;
- Большевики придерживались радикального варианта ведения борьбы за власть. Не исключался массовый террор в отношении представителей правительства, угрозы, шантаж и подкуп действующих представителей власти. В партию принимались лишь идеологически верные представители, которые были готовы действовать в соответствии с такой идеологией.
- Эсеры же в период своего существования делали упор как на мирную агитацию и пропаганду, так и на забастовки, восстания, стачки. Для того чтобы повысить революционный накал в обществе и устранить произвол правительства, они решили избрать основным средством индивидуальный террор, которым занималась боевая организация. Отстаивали наличие прав и свобод.
