Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»
В XIV — первой половине XVI в.в. условиях дальнейшего развития феодального производства шел интенсивный процесс отделения ремесла и торговли от сельского хозяйства. Это сопровождалось ростом городов и поселков городского типа, которые в Белоруссии назывались — местечками. В источниках XIV — первой половины XVI в. упоминается примерно о 350 поселениях городского типа на территории современной Белоруссии. Большинство из них составляли местечки. Они делились на 3 группы: королевские (Скидель, Озеры), частновладельческие светские (Зельва, Сморгонь) и церковные (Жировичи, Игумен) и другие.
Объяснение:
=)
