Бабур - праправнук третьего сына Амира Темура — Мираншаха. Он родился 14 февраля 1483 года в городе Андижане. Детские и юношеские годы будущего правителя в городах Андижан и Ахси. Во дворце своего отца Умаршейха-мирзы (1456 - 1494) он овладел всеми необходимыми для своего времени знаниями.
Умаршейх-мирза в период правления своего отца Абу Саида-мирзы был назначен правителем сначала Кабульского, затем Ферганского вилаятов. Позже, в период правления своего брата Султана Ахмада, правление огромной территорией от Ташкента до Сайрама также было возложено на Умаршейха-мирзу. Но вследствие беспрерывных внутренних конфликтов и междоусобиц во власти Умаршейха-мирзы остались только Фергана, Ходжент и Уратюбе.
После смерти Умаршейха-мирзы в результате несчастного случая правителем Ферганы стал 12-летний Бабур. Правление государством малолетний государь осуществлял при одного из надежных беков - Ходжи-казы и своей матери Кутлуг Нигорханум — грамотной и мудрой женщины своего времени.
Вступление молодого Бабура в борьбу за власть совпало с тяжелейшим периодом в истории правления династии Темуридов, когда военно-политическая разруха в стране достигла своего пика, что отчетливо прослеживается в политической обстановке Ферганы того времени.
К примеру, в 1494 году дядя Бабура по отцу Султан Ахмад-мирза, правитель Самарканда, предпринял неудачный военный поход на Фергану. При переправе самаркандских войск через реку Кувасай мост рухнул и многие воины утонули. Вскоре лошадей войска поразила чума. Началась паника. Местное население оказывало упорное сопротивление захватчикам. Оказавшийся в безвыходной ситуации Султан Ахмад-мирза был вынужден вернуться в Самарканд.
Объяснение:
Вивчення історії соціальної системи України сприяє більш грунтовному оволодінню загальноісторичним здобутком нашого народу, дає можливість студентам грунтовніше аналізувати різноманітні процеси минулого, розуміти закономірний поступ предків в майбутнє. Вивчаючи проблеми ІІІ модулю, ми повинні простежити розвиток соціальної системи на різних етапах вітчизняної історії. Це, зокрема, дасть нам можливість зрозуміти також вагомість внеску нашого народу в євроатлантичну цивілізацію.
Відомо, що поділ праці, поява приватної власності, подальше зростання національно-етнічних, поселенських відмінностей призвели до процесів соціальної диференціації суспільства. Під її впливом інститут влади реорганізується в систему політичного планування, провідною силою якої є держава. Ці процеси і обумовили появу в ІХст. на етнічних українських землях такої держави, як Київська Русь.
Аналіз її соціальної структури, яка була досить різноманітною, показує певну відмінність від структури суспільства західноєвропейських держав. Своєрідність соціального організму Давньоруської держави полягала в тому, що в ній формувалися основні класи феодального суспільства – феодали та залежні селяни – поруч із існуванням багатьох перехідних категорій населення.
Історики логічно відносять Київську Русь до ранньофеодальних держав. В ній до класу феодалів належав великий князь київський, удільні князі, духовенство, бояри. До залежних від феодалів людей відносились “люди”, смерди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої.
Великий князь київський був главою держави, розпоряджався общинними землями, формував військо – дружину, був воєначальником, адміністратором, суддею, мав вплив на церковні справи. Влада князя була спадковою й необмеженою. Удільні князі мали свої дружини, але були підручними, бо київський князь мобілізував залоги, полки від підвладних племен. Князь збирав зі своєю дружиною данину, прибутки йому надходили і від суду.
Чисельну категорію класу феодалів становили бояри – знатні, багаті люди, що належали до верхівки суспільства. Цей стан склався із місцевої родоплемінної знаті, дружинників князя, що осідали на землях, дарованих князем за вірну службу. Вже в ІХст. має місце соціальна диференціація серед бояр – вони поділяються на “великих”, “менших” і “земських”. “Великі” бояри ставали воєводами, канцлерами, тисяцькими; “менші” або “дрібні” бояри з’являлися як землевласники внаслідок того, що великий боярин наділяв їх селом. Вони знаходилися на нижчому шаблі князівської адміністрації – десяцькі, дворецькі та ін. Найбільш привілейованою, впливовою верствою були земські бояри. Це члени боярської ради (думи) – радники князя, “княжі мужі” – верхівка князівської військової дружини. Слід зазначити, що бояри на Русі не були закритою соціальною верствою, як шляхта на Заході. Боярином могла стати особа не боярського походження, яка здобула значні заслуги перед князем (а по суті перед державою).
