Начнем с того, что эпоха застоя представляет собой период развитого социализма, а конкретнее период правления Леонида Брежнева, начиная с 1964 года до 1986 года.
Этот период характеризуется отсутствием реформ, застоем в кадрах номенклатуры, которые продолжали быть на местах больше 2 десятков лет – обновление кадров не происходило.
Реформы в этот период также не проводились, потому что была довольно высокая зависимость от экспорта полезных ископаемых.
Продукция любого типа изготавливалась низкого качества, производительность труда была также низкой, а производство неэффективным, так как высокотехнологические области отстаивались и не развивались.
Состояние экономики было на хорошем уровне, что исключало желание власти проводить реформы.
Внутренняя политика также обходилась без развития, в частности, борьба с инакомыслием только усилилась. Примерами этого может быть процесс Синявского-Даниэля и ввод войск в Чехословакию.
Вместе с тем, появилось диссидентское движение. Однако стоит отметить объективности наказаний за антисоветскую риторику. За анекдоты больше не сажали, но сажали за четкое взвешенное противостояние.
Кроме того, отдавалось внимание культурному развитию общества. В большом количестве снимались фильмы, писались книги, но под государственным контролем. Но это не помешало числу самоубийств увеличиться, также как числу потребляемого спиртного.
Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.
Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року.
В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.
Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.

Українські козаки
Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).
Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.
