Объяснение:
Троян был самым лучшим императором Рима, при нем были совершены последние завоевания в истории Рима
Траян открывает собой ряд императоров, сделавших второй век лучшей эпохой империи: все они — Адриан (117—138), Антонин Пий (138—161), Марк Аврелий (161—180) — провинциального происхождения (испанцы, кроме Антонина, который был из южной Галлии) ; все они обязаны своим возвышением усыновлению предшественника. Траян прославился как полководец, империя достигла при нём наибольшего объёма.
Константин захотел иметь абсолютную власть, а для этого нужно было изменить самосознание и, выражаясь современным языком, продумать новый имидж. Как и его предшественник, основатель стилизации тетрархии и сторонник возвышения императорской власти Диоклетиан, новый император продолжил и существенно усилил выбранное его предшественником направление, от этого дистанция принципов правления Августа еще больше увеличилась.
При новом императорском правлении элементы символики власти подверглись изменениям. Такой хватке можно только позавидовать. Нововведением послужило то, что он перенял представления у восточного, греческого и христианского миров сразу. Противоречия, возникающие при этом, Константина вовсе не заботили. Естественно, прижиться в гармоничном синтезе эти разные, несущие свои традиции составные части не могли, поэтому в целом они были связаны с новым государством, основанным самим Константином.
Міфи про опришків
Міф №1 Назва
Чому «опришки»? Назва співзвучна зі словами «опріч» (в стороні), «оприск» (скеля), «оприскливий» (нестриманий). Є менш поетична, зате більш ймовірна версія.
Міф №2 Національний склад
Побутує думка, що опришками були винятково представники українських етнічних груп – бойків, лемків, гуцулів. Насправді приєднатися до них міг будь-який авантюрист.
Міф №3 Мотивація
Опришки ніколи не страждали від дефіциту кадрів, але приплив нових людей стимулювала не одна лише жага народу до справедливості. Опришництво було найпростішим втекти від феодального гніту і непогано заробити. «Віджате» у поляків, євреїв та австрійців майно ділилося між членами банд.
Міф №4 Справедливість і милосердя
В романах і поемах опришки грабували лише багатих, а вбивали за необхідності, не чіпаючи жінок і дітей. Якби ж то…
Міф №5 Олекса Довбуш
Про найвідомішу особистість руху опришків існує зовсім мало достовірних фактів. Він народився у Печеніжині, мав брата Івана та дружину, в першій половині 18 століття займався розбоєм. В хроніках постраждалих сіл Карпат, Буковини і Поділля детально перелічені його жертви: пограбовані торговці, вбиті польські поміщики, зґвалтовані боярські дочки.
Міфи про гайдамак:
Міф 1. Кураторство Російської імперії. За "порєбріком" кажуть, що буцімто гайдамаки були проросійськими воїнами, які повстали проти Речі Посполитої, аби приєднатися до московської імперії. Однак, правда є іншою. Гайдамаки не виступили проти польської шляхти заради того, щоб просто грабувати та зупинити утиски. Були завойовані великі міста Наддніпрянщини та Поділля, зокрема в Умані в червні 1768 р. відбулася козацька нарада, у ході якої Максима Залізняка було обрано Гетьманом відновленої держави "Військо Запорозьке", засновником якої був Богдан Хмельницький. Окрім того, гайдамаки не зволікаючи відновили сотенний устрій управління. Гайдамацьке повстання стало спробою повернути козацьку, тобто українську, державність. Зрозуміло, що тодішня Річ Посполита, у якій шляхта цькувала короля, не могла нічого заподіяти. Більше того, козацька держава була вкрай небезпечною для Російської імперії, оскільки визвольна боротьба могла продовжитися (а вона б і продовжилася) й на окупованих московитами українських землях. Відчуваючи загрозу, війська Російської імперії вдалися до хитрощів, а саме використали недолугість деяких очільників повстання та зуміли зупинити процес відновлення держави. Проте, повстання продовжувалося.
Міф 2. Повстання селян. Найбільш улюбленою справою радянської історіографії було вбачати скрізь боротьбу пролетаріату проти буржуазії. Саме тому гайдамаки стали ображеними селянами, які з вилами піднялися проти буржуазних поляків. Насправді все було інакше. Сама назва "Коліївщина" походить від того, що її керівниками були колишні представники надвірної козацької служби (пол. Slużba kolejna). Варто додати, що левову частку повстанців складали досвідчені військові з Січі. А отже, ми вже виділили два суспільних класи, які не підпадають під критерій "селяни". Повстали абсолютна більшість – міщани, селяни, військові, торговці, а головне й духовенство. Серед їхнього озброєння було багато рушниць, пістолів, вибухівка та звичайно класичні шаблі, у ході повстання з’явилися гармати. Тому варто переглянути актуальність занесення Коліївщини у список селянських повстань.
Міф 3. Тотальне перебільшення кількості вбитих ворогів. Зазвичай навколо Коліївщини дуже часто, немов супутники, крутяться такі терміни як "Розправа в Лисянці" та "Уманська різанина". Історики наводять різні цифри вбитих ворогів, що часто доходить до пару десятків тисяч. Безсумнівно, було багато закатованих, проте чи були ті числа чимось особливим в ту епоху? Наприклад, у Конотопській битві, яка відбулася трішки більше століття перед Коліївщиною, полягло приблизно 30 тис. москалів. Проблемою страшної цифри вбитих у ході повстання 1768 р. стало те, що ці цифри сприймають в умовах реального часу. Ну і звичайно, що ці дані піднімаються євреями, які люблять акцентувати увагу на власних смертях.
