Особенности социальной структуры древневосточных обществ определялись многоукладностью экономики, всевластием государства и устойчивостью, общинной организации. Консервация коллективистских форм производства и землевладения затормозили процессы социальной дифференциации. В сохранении крепких общинных связей и сдерживании социального расслоения было заинтересовано государство, т.к. на Востоке основными налогоплательщиками выступали свободные общинники. Разложение общины грозило уменьшить число налогоплательщиков и ослабить государство. Всеобщая вовлеченность населения в государственный сектор (общественные работы в царско-храмовых хозяйствах) нивелировала различия в правовом положении отдельных социальных категорий. Низкая социальная мобильность предопределила характерное для Древнего Востока отсутствие четких социально-классовых границ, множественность переходных социальных групп, пестроту социального состава. Основу древневосточной социальной структуры составляли сословия — замкнутые наследственные социальные группы. Их право определялась принадлежностью к общине, этнической общности и отношением к государственной службе. Преобладающую социальную группу в древневосточных цивилизациях составляли полноправные свободные общинники. Они представляли господствующую этническую общность, являлись основными производителями и были защищены общинными связями. Как правило, правовой статус полноправных определялся обычным правом. Постепенно в древневосточных обществах сформировался слой свободного, но неполноправного населения (мушкенумы в Древнем Египте, шудры в Древней Индии). Этот социально-правовой статус обретали изгои, незаконнорожденные, а также бывшие рабы и их потомки. Они утрачивали общинные, родовые связи, что снижало их правовой статус. Однако их положение могло улучшаться в связи с принадлежностью к государственной службе (военной, административной, хозяйственной).
Внизу социальной лестницы находились рабы. Это иноплеменники, лишенные прав и социальной защиты, приравненные к имуществу. Несмотря на раннее использование рабского труда в ирригационном строительстве, рабство на Востоке носило патриархальный характер, т.е. рабы занимали положение младших членов больших семей. По мере развития таких институтов, как аренда, долговая кабала, на Древнем Востоке появилось долговое рабство полноправных. Однако оно существенно отличалось от рабства иноплеменников: предусматривалась ответственность хозяина за увечья или смерть долгового раба, определялись условия его освобождения (уплата долга или окончание срока отработки долга).
Верхушку древнеегипетского общества составляла рабовладельческая знать и жрецы. В конце Древнего царства светская аристократия добивается почти полной независимости, что приводит к распаду Древнего царства. В период Нового царства жрецы становятся господствующим сословием в обществе. Храмы и жрецы становятся собственниками огромных земельных богатств. Звание жреца стало наследственным. Второй по значимости слой египетского общества составляли чиновники. Доступ к государственной службе не был закрытым, но для получения должности необходимо было много учиться. Такое позволить могли себе только состоятельные люди. Основную массу населения составляли земледельцы – члены сельской общины, прикрепленные к земле храма, царского двора или вельможи и работавшие на ней, для которых исполнение трудовых обязанностей на земле являлось основным источником существования. Небольшая часть населения принадлежала к мастерам и ремесленникам. «Я видел кузнеца за работой у печи. Его пальцы были подобны крокодиловой коже, он издавал запах хуже, чем гнилая икра. Ткач в мастерской слабее женщины. Его ноги на желудке, он не вдыхает воздуха. Если он не доделает днем положенного, его бьют как лотос в болоте», - писал один из чиновников того времени. К низам египетского общества относились рабы - лица, лишенные политических и некоторых социально-экономических прав, находившиеся в коллективной или частной собственности и являвшиеся предметом дарения, купли-продажи и др. сделок.
Свободное население древнего Вавилона делилось на 2 категории: не производящие материальных благ (царские чиновники, служители храмов, тамкары (17), ростовщики, торговцы, воины) и производящие материальные блага (свободные крестьяне-общинники, ремесленники). Так же в древневавилонском обществе выделялись в среде свободных авилум (1) и мушкенум, которые различались в правах. Когда речь шла о частном хозяйстве и частном рабовладении, то они были равны. Но при определении наказания за обиду, за причиненный ущерб авилумы имели больше привилегий. К полузависимому населению в Древнем Вавилоне относились крестьяне-общинники и ремесленники, выполнявшие обязанности по найму и находившиеся в полузависимом состоянии от царских властей, служителей храмов и зажиточных слоев населения. В зависимости от зажиточных слоев населения находились рабы и лица, попавшие в долговую кабалу.
Відповідь:
Пояснення:
Пан Великий Новгород, як називали його сучасники, рано відокремився від Києва.
Новгородська земля являла собою величезну територію. Вона тягнулася від Балтики до Уральських гір, від Білого моря і берегів Льодовитого океану до межиріччя Волги та Оки. З самого початку російської державності Новгород виступав нарівні з Києвом за лідерство в російських землях. Неодноразово Новгород брав гору над Києвом і стверджував своїх князів на загальноросійському престолі. Але одночасно Новгород постійно прагнув зберегти своє особливе положення на Русі, затвердити свою вільність. Хоча київські правителі регулярно посилали в Новгород своїх намісників - старших синів великих князів, їх влада ніколи верб була тут такою ж сильною, як в інших руських князівствах, що пояснюється міццю місцевого боярства, силою міських верств - багатого купецтва, ремісників. Великий авторитет мав тут і глава православної Церкви - новгородський архієпископ, або "владика", як його тут величали.
Причина особливої ролі Новгорода в російській історії полягала в самому ладі життя міста. Довгий час він розташовувався в центрі важливих торговельних шляхів - в південну Прибалтику, далі в німецькі землі і Скандинавію, а також на Волгу, а звідти в країни Сходу. Новгород виріс на торгівлі, праці ремісників, пушном промислі, господарствах великих землевласників. Тут раніше, ніж в інших містах, з'явилися купецькі об'єднання. Багаті торговці мали не тільки річкові та морські судна, а й склади, комори. Вони будували багаті кам'яні будинки, церкви. У Новгород приходило чимало іноземних купців. Тут розташовувалися їхні двори. У новгородську торгівлю включалися не тільки купці і ремісники, але й бояри, представники Церкви, в тому числі і "владика". З часом в Новгородській землі виросли великі міста Псков, Ізборськ; раніше велику роль грала древня Ладога.
Сюди не доходили набіги печенігів і половців. Це оберігало народний працю, створювало сприятливі умови: для розвитку краю. Велику силу в Новгороді з часом отримали великі землевласники - бояри. Саме їх земельні володіння, ліси, рибні угіддя давали значну частину торгової продукції - хутро, мед, віск, рибу, льон. Інтереси боярства, купецтва, Церкви спліталися воєдино, тому верхівка міста, так звана аристократія, спираючись на свої незліченні багатства, грала таку велику роль в житті міста.
У політичному житті аристократія вела за собою ремісників, інший люд. Новгород виступав єдиним фронтом проти постійного політичного тиску то з боку Києва, то з боку Ростово-Суздальського князівства. У цій боротьбі всі новгородці були заодно, захищаючи своє особливе становище в російських землях, свій суверенітет. Але у внутрішньому житті міста така згуртованість не виявляється: нерідко виникали найгостріші зіткнення інтересів городян і міської верхівки, що виливалося у відкриті виступи, заколоти проти боярства, багатого купецтва, лихварів. Не раз вривалися повсталі городяни і на архиєпископський двір. Міська аристократія також не уявляла собою єдиного цілого. Гостро ворогували між собою окремі боярські і купецькі клани, які боролися за землі, Доходи, привілеї, за те, щоб поставити на чолі міста свого ставленика - князя, посадника або тисяцького.
Новгород суперничав з Києвом не тільки в господарському і торговельному відносинах, але і в частині зовнішнього вигляду міста. Тут, на лівому березі Волхова, на узгір'ї рано з'явився свій кремль, обнесений кам'яною стіною, на відміну від багатьох інших російських детинцев, обгороджених дерев'яно-земляними укріпленнями. Син Ярослава Мудрого Володимир збудував тут Софійський собор, який суперничав за красою та монументальності з київською Софією. Навпроти Кремля розташовувався торг, де зазвичай проходило міське віче - сход всіх політично активних жителів. На ньому вирішувалися багато важливі питання життя міста: вибиралися міська влада, обговорювалися кандидатури за князів, визначалася військова політика.
У XII-XV ст. Новгород Великий був сутнісно центр Новгородської феодальної республіки, феодальної держави Русі. Вищим органом влади тут було віче, на яке могло збиратися як міське, так і вільне сільське населення. Воно обирало з середовища боярства посадника (намісника князя в землях, що входили до складу держави), тисяцький (воєначальника, який очолював міське ополчення - "тисячу", помічника посадника) і навіть архієпископа (з 1156 г.). Віче збиралося по дзвону вічового дзвони, який був символом свободи і незалежності Новгорода. Зовні справді здавалося, що віче є найвищою владою в місті, але в реальності всі важелі управління та впливу перебували в руках аристократії. Бояри, багаті купці, церковники стояли за спиною віча, готували вигідні їм рішення, купували голоси людей, залякували і переслідували норовливих.
Надіюся сподобалося,багато непотрібного матеріалу?можеж вибрати головне
