ответ:Всю свою долгую жизнь Тауке вел активную внешнюю политику. Еще в молодости, при правлении своего отца, он возглавлял посольство к моголам Кашгарии, и в 90-х годах XVII столетия, будучи ханом, участвовал в политических делах Могольского государства. При Тауке происходили столкновения с Аштарханидами из-за господства над присырдарьинскими городами, но большой войны между Бухарским и Казахским ханствами не было. Зато военные действия между казахами и джунгарами носили характер организованных беспрестанных войн. В этой долгой войне Тауке-хан умело руководил своим войском, приобрел славу знатока военного дела, человека отважного в сражениях, неустрашимого в опасностях. За все эти военные заслуги, судя по надписи на личной ханской печати, он был удостоен своими подданными почетного титула батыр (герой, храбрец, витязь). Этот титул (батыр, бахадур) присваивался за личную храбрость в сражении, за умелое руководство военными действиями. Как титул слово батыр прибавлялось к собственному имени храбреца. Этот почетный титул мог получить за свои личные военные качества любой свободный член кочевого общества, будь он рядовым воином или принцем крови.
Упорная и многолетняя борьба с Джунгарией создавала тяжелую политическую и экономическую обстановку в стране и сближению Казахского ханства с Россией. Только в 1686–1693 годах Тауке-хан отправил в Россию пять посольств с важными дипломатическими поручениями. Сохранилось письмо Тауке-хана Петру I, составленное в октябре 1694 года, с предложением о поддержании дружественных отношений с Россией. В первые десятилетия XVIII века сношения казахов с Россией оживились. В 1717 году Тауке-хан возбудил о подданстве казахов России. Но эти переговоры были прерваны смертью Тауке-хана.
Объяснение:
ответ:Сипахи, спахи, сіпагі, сюварі (тур. سپاهی) — різновид турецької важкої кавалерії, що став разом з яничарами основним військовим підрозділом, використовуваним Османською імперією. Назва походить від (перс. سپاه) (sepâh — армія). Це також назва деяких кавалерійських підрозділів французької та італійської колоніальних армій XIX та XX сторіч.
Історія
Сипахи були елітною кіннотою в корпусі кінноти Османської імперії.
Корпус сипахів було спочатку засновано протягом царювання султана Мурада I. Вони набирались, як і яничари за системою «девширме», податком крові з християн. За царювання Мехмеда II сипахів почали набирати з турків, що володіли землею у межах Туреччини. Обов'язки сипахів включали участь у парадах з султаном і кінна охорона. Під час миру вони були також відповідальні за збори податків.
Сипахи були свого роду дворянами Османської імперії. Вони отримували дохід із земельної ділянки з селянами, торгових рядів, млинів або іншого підприємства — тимара, на який повинні були озброїтися, найняти невеликий загін, зброєносців. З оголошенням війни сипахи повинні були негайно виступати на складальний пункт. У разі ухилення сипахи від участі у військових діях прибуткове підприємство переходило в казну. Після смерті сипаха дохід міг залишатися за його сім'єю, якщо син або інший найближчий родич продовжував його справу. Із зменшенням прибутковості земельних ділянок у зв'язку з революцією цін в Європі в XVI ст., припиненням активної завойовницької політики, коли військова служба перестала обіцяти військову здобич, а також з розвитком корупції сипахи стали в масовому порядку ухилятися від служби. Також почастішали спроби перекладу тимарів в приватну або релігійну власність.
Объяснение:
