Вступаючи у війну з Російською імперією, Японія мала відразу декілька геополітичних цілей, головними з яких, звичайно, були отримання надзвичайних прав на Корейський півострів, який тоді перебував у сфері впливу Росії. 1895 р. за ініціативою Петербурга Німеччина, Франція і Росія, змусили Японію переглянути нав’язаний Китаю Симоносекський договір і повернути Китаю Ляодунський півострів. Японський уряд був надзвичайно роздратований цим актом і почав готуватися до реваншу. У 1897 р. Росія долучилася до імперіалістичного поділу Китаю, отримавши в оренду терміном на 25 років Квантунський півострів з містом Порт-Артур і домігшись згоди Пекіна на будівництво залізниці, яка мала з’єднати Порт-Артур з Китайською Східною залізницею [5, 605]. Порт-Артур, який став місцем базування головних сил російського флоту, мав надзвичайно важливе положення на Жовтому морі: звідси флот міг постійно тримати під ударом Корейську і Печілійську затоки, тобто найважливіші морські шляхи японських армій у випадку їх висадки в Маньчжурії. Беручи участь у придушенні “боксерського повстання” в Китаї, російські війська зайняли всю Маньчжурію до Ляодунського півострова. З усіх вищенаведених фактів чітко простежується, що саме активна Російська експансія в цьому регіоні спровокувала Японію, яка розглядала ці території, як сферу свого впливу.
Упродовж 1903 р. між обома державами велися перемовини, на яких Японська сторона пропонувала Росії здійснити взаємовигідний обмін: Росія визнає Корею сферою інтересів Японії, а в обмін отримає свободу дій у Маньчжурії. Однак Росія не захотіла відмовитися від своїх корейських амбіцій [5, 596].
Японці вирішили перервати переговори. 4 лютого 1904 р. в присутності імператора Мейдзи відбулася нарада вищих державних діячів, на якому було вирішено розпочати війну. Проти висловився лише секретар Таємної ради Іто Хіробумі, але рішення було прийнято абсолютною більшістю голосів. Усього за місяць до того, коли багато хто говорив про близьку і навіть невідворотну війну, Микола ІІ не вірив у це. Основний аргумент: “Вони не посміють” [2, 207]. Однак Японія посміла.
5 лютого військо-морський аташе Йосіда перерізав телеграфну лінію на північ від Сеула. 6 лютого японський посланник у Петербурзі Куріно заявив про розрив дипломатичних відносин, але через зіпсовану телеграфну лінію російські дипломати і військові в Кореї і Маньчжурії не дізналися про це вчасно. Навіть отримавши це повідомлення, намісник на Далекому Сході генерал Алєксєєв не вважав за потрібне повідомити Порт-Артур і заборонив публікувати звістку в газетах, мотивуючи це небажанням “хвилювати суспільство” [5, 598].
8-9 лютого російський флот був спочатку блокований, а потім і знищений японськими військово-морськими силами в бухті Чімульпо і на зовнішньому рейді Порт-Артура. Незважаючи на безліч свідотств наближення війни, атака застигла російський флот зненацька. Після поразки російського флоту японські війська безперешкодно почали висадку в Маньчжурії і Кореї. За деякий час до того корейський двір просив Росію надіслати до Кореї дві тисячі солдат. За іронією історії замість російських солдат прибули Японські війська.
Объяснение:
Основные задачи решения Результаты
Дальнейшее укрепление аппарата управления (бюрократизация) Усиление роли Собственной Его Императорского Величества (С. Е. И. В.) Канцелярии в политической системе страны. 1826 г.— создание III отделения (глава А. Х. Бенкендорф) С. Е. И. В. Канцелярии и корпуса жандармов (с 1836 г.) как органов политического сыска. Усиление милитаризации: министрами, крупными руководителями часто становились армейские генералы С. Е. И. В. Канцелярия, комитеты и комиссии подменяли деятельность министерств и ведомств
Кодификация (систематизация юридических норм) российского законодательства 1826 г.— создание II отделения С. Е. И. В. Канцелярии для кодификации законодательства (глава М. М. Сперанский). 1830 г.— опубликование Полного собрания законов Российской империи (с 1649 по 1825 гг.) в 45 томах. 1832 г.— публикация действующего Свода законов Российской империи в 15 томах Стабилизация и увековечивание традиционной (самодержавной) структуры власти и крепостнических общественных отношений
Борьба с вольнодумством и революционными настроениями 1834 г.— утверждение официальной идеологии самодержавия — теории официальной народности (автор С. С. Уваров — министр народного просвещения): · самодержавие — единственно возможная для России форма правления · православие — глубокая религиозность русского народа · народность — духовная связь народа с монархом. 1826 г.— издание «чугунного цензурного устава»: резкое усиление цензурного гнёта. 1835 г.— принятие нового Университетского устава: ограничение автономии университетов Ужесточение идеологического контроля. Ограничение свободы слова. Военизация учебных заведений. Система образования приобрела чётко выраженную сословную направленность
Дальнейшее укрепление социально-экономического и политического положения дворянства Назначение на государственные посты представителей дворянства. 1828 г.— утверждение устава низших и средних учебных заведений: гимназическое образование стало привилегией дворянского сословия и чиновничества. 1845 г.— резкое повышение чинов, дававших дворянское звание ® осложнение выслуги личного и потомственного дворянства. 1845 г.— указ об установлении майоратов (крупных наследственных дворянских владений) ® запрещение дробления дворянских имений между наследниками Ограничение возможностей служебной карьеры, особенно в армии, для недворян
Облегчение положения крестьян и крепостных, в частности 1827 г.— запрещено отдавать крепостных крестьян на заводы. 1828 г.— ограничено право помещиков ссылать крестьян в Сибирь по своему усмотрению. 1833 г.— запрещено продавать крестьян с публичного торга с раздроблением семей, дарить их или платить ими долги. 1841 г.— запрещено дворянам, не имевшим имений, покупать крестьян без земли. 1835 г.— создано V отделение С. Е. И. В. Канцелярии (глава П. Д. Киселёв — министр государственных имуществ) для проведения реформы государственных крестьян. 1837—1841 гг.— реформа в государственной деревне П. Д. Киселёва: · введение крестьянского самоуправления; · наделение малоземельных крестьян землёй; · упорядочение налогообложения; · строительство дорог, увеличение числа школ и медицинских пунктов Ограничение личной зависимости крепостных от помещиков. Улучшение положения государственных крестьян и одновременное усиление бюрократического давления на государственную деревню
1847—1848 гг.— инвентарная реформа в Правобережной Украине и Белоруссии: составление описания помещичьих имений — инвентарей с точной фиксацией наделов и повинностей крестьян с целью их ограничения Помещики проигнорировали это мероприятие верховной власти
Разработка мер по отмене крепостного права Создание секретных комитетов по решению крестьянского вопроса. 1842 г.— указ об обязанных крестьянах: введение права помещиков добровольно прекращать личную крепостную зависимость крестьян и предоставлять им наделы в наследственное пользование в обмен на сохранение крестьянских повинностей. 1845 г.— помещики получили право отпускать дворовых на волю без земли по обоюдному договору. 1847 г.— крестьяне получили право выкупа на свободу при продаже своих имений с публичного торга. 1848 г.— крестьянам с согласия помещиков разрешено приобретать недвижимую собственность Отмены крепостного права не произошло — мешали сопротивление дворянства и консерватизм императора
Ликвидация бюджетного дефицита 1839—1843 гг.— финансовая реформа Е. Ф. Канкрина — министра финансов: введение серебряного обеспечения рубля Стабилизация финансовой системы страны
