Позитивним у діяльності Цезаря як правителя Риму було:
1. Реформи: Цезар впровадив ряд реформ, які поліпшили життя римського населення. Він здійснив земельну реформу, що дозволила розподілити державні землі серед безземельних фермерів, тим самим зменшивши соціальну напругу.
2. Розширення Римської імперії: Цезар провів успішні воєнні кампанії, завоювавши значну частину територій, які потім стали частиною Римської імперії. Це зміцнило позицію Риму в Середземномор'ї і забезпечило більшу безпеку для імперії.
3. Законодавча реформа: Цезар вніс зміни до законодавства, що до унормувати правову систему і забезпечити більшу справедливість. Він впровадив такі закони, як "Закони про Юлії" і "Закони про Цезаря", які регулювали різні аспекти суспільного життя.
4. Фінансова реформа: Цезар впровадив заходи для поліпшення фінансового становища Римської імперії. Він виконав реформу податкової системи, посилив контроль над фінансовими установами і здійснив інші заходи, що сприяли економічному зростанню.
5. Пропаганда миру і стабільності: Цезар намагався забезпечити мирну та стабільну ситуацію в імперії, що сприяло розвитку торгівлі, культури та інфраструктури. Він проводив політику примирення з політичними опонентами та національними групами.
Негативних аспектів, пов'язаних з діяльністю Цезаря як правителя Риму:
1. Диктаторський режим: Після успішної завоювальної кампанії Цезар зміцнив свою владу і проголосив себе диктатором на пожиттєвий термін. Його влада була концентрована в одній особі, що підірвало республіканські принципи римської системи уряду.
2. Злочини проти республіканських інституцій: Цезар прийняв ряд заходів, які обмежили вплив Сенату і розклали його повноваження. Він збільшив кількість членів Сенату, включивши у нього своїх прибічників, що спричинило зниження його авторитету.
3. Авторитаризм і патронаж: Цезар надавав посади і вигоди своїм прибічникам та соратникам, зокрема, використовуючи їх для зміцнення своєї влади. Це призвело до виродження римської республіки в систему патронажу, де влада була розподілена на основі особистих зв'язків, а не на основі заслуг.
4. Військові походи: Цезар провів численні військові походи, що призвели до завоювання нових територій, але також викликали великі людські та матеріальні втрати. Його розширення імперії було супроводжено кровопролиттям і поневоленням покорених народів.
5. Асасинація і політична нестабільність: Наростання незадоволення внаслідок авторитарного правління Цезаря призвело до його асасинації у 44 році до н.е. Це спричинило політичну нестабільність та період хаосу в Римській республіці. Після смерті Цезаря розпочалася боротьба за владу між різними політичними фракціями, що призвело до громадянських війн та політичної турбулентності. Наслідком цього було остаточне завершення республіканського устрою та встановлення імператорської монархії в Римі.
Внутрішня політика Сполучених Штатів реалізується по горизонталі між трьома гілками центральної влади (у такій послідовності вони згадуються в американській Конституції):
Законодавчою
Виконавчою
Судовою
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
