Основним соціальним поділом у Римі був поділ на вільних і рабів. Єдність вільних громадян Риму (квіритів) деякий час підтримувалася існуванням їх колективної (державної) власності на землю і рабів, які належали державі. Однак з часом колективна власність на землю ставала дедалі більш фіктивною, суспільний земельний фонд переходив до окремих власників, поки нарешті аграрний закон 111 р. до н. е. не ліквідував його, остаточно утвердивши приватну власність на землю.
Вільні у Римі розпалися на дві соціально-класові групи: заможну верхівку рабовласників (землевласників, торговців) і дрібних виробників (землеробів і ремісників), що становили більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота. З огляду на те, що рабство спершу мало патріархальний характер, боротьба між великими рабовласниками і дрібними виробниками, які найчастіше самі обробляли землю і працювали в майстернях, тривалий час становила основний зміст історії Римської республіки. Пізніше на перший план виступає протиріччя між рабами і рабовласниками.
Правове становище особи у Римі характеризувалося трьома статусами — свободи, громадянства, сім'ї. Лише особа, яка мала усі ці статуси, була повністю правоздатною. У публічному праві це означало мати право брати участь у народних зборах і обіймати державні посади. У приватному праві це давало право укладати римський шлюб і брати участь в майнових правовідносинах.
