ответ: е случайно XVII век называют иногда веком живописи. Именно в этот период были созданы непревзойденные шедевры европейской живописи — достаточно вспомнить полотна Рембрандта и Веласкеса, Хальса и Рубенса, Пуссена и Караваджо. Главное в этом небывалом расцвете искусства — немыслимое ранее расширение возможностей живописи, активное отношение к действительности, глубина психологического проникновения во внутренний мир человека.
Одна из основных тем искусства XVII века — человек, становление его характера в борьбе, которая знала и высочайшие взлеты, и поражения. В ней человек познавал свои силы и выявлял свои лучшие качества. Эта центральная проблема решалась в разных видах искусства, но, прежде всего — в литературе и живописи.
В ХVII веке огромное значение приобретает проблема художественного стиля. Если на предшествующих этапах развития искусства стиль мог существовать благодаря своей стабильности и отточенности на протяжении чрезвычайно длительного времени, то теперь, в пределах одного столетия, рождаются и сосуществуют несколько стилей. Так, в Х VII веке одновременно возникли и параллельно развивались два ведущих стиля эпохи — барокко и классицизм. Тот факт, что в ряде стран барокко получило большее распространение, чем классицизм, господствовавший главным образом во Франции, объясняется особенностями исторического развития этих стран, но отнюдь не, классицизма по сравнению с барокко. Больше того — необычайная широта охвата жизненных явлений, остававшихся до того за пределами искусства, а также многообразие новых художественных средств уже не позволяли выразить все художественное содержание эпохи в рамках только двух стилей. Впервые в истории возникают художественные явления, которые не могут быть отнесены ни к одному из двух главных стилистических направлений и которые образуют, как ее иногда называют, внестилевую линию.
Латинська Аме́рика — регіон Америки, де романські мови — тобто мови що походять від латинської мови — офіційні або найважливіші мови спілкування. Інші лінгвістичні області Америки за своїми державними мовами європейського походження — Англо-Америка, де переважає англійська мова, і нідерландськомовні Суринам, Кюрасао, Сінт-Мартен, Аруба, а також Бонайре, Саба і Сінт-Естатіус. Гренландія, яка з політичної точки зору пов'язана з Данією і де поширена данська мова, часто розглядається як частина Європи, попри те, що географічно це частина Північної Америки.
Визначення поняття «Латинська Америка» дещо змінюється. З соціо-політичної перспективи, Латинська Америка загалом включає території Америки, де переважають іспанська або португальська мови: Мексика і більшість Центральної Америки, Південна Америка і Вест-Індія (або Карибський регіон). У такому розумінні це синонім поняття Іберо-Америка. Території, де поширені інші романські мови, наприклад французька (канадська провінція Квебек) або креольські (похідні) мови, часто не розглядаються як частини Латинської Америки, незважаючи на французьке походження поняття. Іноді, особливо в Сполучених Штатах, термін «Латинська Америка» використовується для посилання на всю частину Америки на південь від США, зокрема такі країни як Беліз, Гаяна, Ямайка, Барбадос і Суринам, де переважають не романські мови. З другого боку, особливо в Бразилії, цей термін посилається винятково на іспанськомовні країни цієї області.
Геополітично, Латинська Америка поділяється на 33 незалежних держави і декілька залежних територій. Бразилія — безумовно найбільша країна Латинської Америки, як за площею, так і за населенням. Її державна мова, португальська, відокремлює її від інших латиноамериканських країн, у переважній більшості з яких державна мова — іспанська.
